Директор Черкаського клінічного центру онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги розповів про результати роботи закладу за минулий рік
Війна внесла багато коректив у діяльність майже всіх галузей. Та якщо для одних вона стала нездоланною перешкодою, інші знаходять можливість функціонувати навіть в таких непростих умовах.
КНП «Клінічний центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги» Черкаської обласної ради (або як в народі продовжують називати заклад «Онкодиспансер») належить до унікальних установ. Адже в нинішніх умовах воєнного часу вони змогли не лише зберегти свої потужності, а й продовжили розвиватися та виходити на нові рівні допомоги пацієнтам.
Секретом такого успіху поділився керівник закладу, заслужений лікар України Віктор Володимирович Парамонов.
— Як надається медична допомога в онкологічному центрі під час війни, як працює заклад, які послуги надаєте?
– Відповідь почну з того, що глобальні зміни в світі, які не могли не позначитися на роботі медичного закладу, почалися раніше 24 лютого минулого року. Від початку ковідної епідемії в Україні, яка була проявом пандемії. Безумовно це вплинуло на нашу роботу. Не скажу, позитивно чи негативно. Сформулюю по-іншому. Це вплинуло таким чином, як впливають кардинальні зміни в житті на багатьох українців, – активізують і загартовують.
– Розкажіть про це більш детально.
– Нам майже 70 років. Ми були засновані в 1954 році під назвою, яка змінилася зовсім недавно – Черкаський обласний онкологічний диспансер. Тепер відповідно до вимог часу наш власник на сесії перейменував нас у Клінічний центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги. Це суттєва зміна, бо вона повністю відтворює нові напрямки нашої діяльності, що ми розвиваємо. Найбільшим є велика онкологія, з усіма її розгалуженнями. Тут нічого екзотичного ми не винаходили, просто розвиваємо ті напрямки, над якими працюють провідні онкологи світу. Вони сьогодні мають відображення в законах України, постановах Уряду, наказах Міністерства, рішень Національної служби здоров’я України і пакетів на медичні послуги, яких у нас підписано 15. Щоправда для цього нам довелося перебудувати свою внутрішню структуру.
– Навіщо потрібна така перебудова і як вона вплине на роботу закладу?
– Сподіваємося, що вплине позитивно, інакше і не варто було б нічого змінювати. А потрібна у зв’язку з новими вимогами до закладів охорони здоров’я України, які нині стали некомерційними підприємствами. Відповідно до цього ми перебудовуємо і свою внутрішню структуру. Для того, щоб бути ефективними. Тому що сьогодні в центрі нашого життя реально став пацієнт. Тільки навколо нього може лікарня фінансово-господарським способом заробити собі на існування, на життя, на лікування самих пацієнтів, на їхнє харчування і відповідно на оплату праці медичних працівників.
– Можете навести приклад такої внутрішньої перебудови структури закладу?
– Наприклад, маємо намір об’єднати в єдину структуру гематологію дорослу й дитячу. Пакет НСЗУ це передбачає. Із виділенням там підрозділу трансплантології. Наш заклад уже провів понад 150 успішних трансплантацій кісткового мозку. Щоб збільшувати можливості маємо намір виокремити цей напрямок. Ще зміни стосуватимуться саме наслідків воєнного часу. Зараз через еміграцію Черкащина втратила велику кількість жіночого і дитячого населення. Про це свідчать статистичні показники відвідуваності нашого закладу саме цими категоріями населення. Тому є необхідність об’єднати в єдиний підрозділ онкогінекологію та так звану онкомамологію. Це буде відділ пухлин репродуктивної системи жінки. Там працюватимуть онкогінекологи та онкохірурги за напрямком молочної залози. Працюватиме ендокринолог. Це буде зручно і нашим пацієнтам, і нам.
– До речі про міграцію. Чи вплинув на ваш заклад рух населення пов’язаний із війною?
– Відповідь почну з того, що подякую колективу за стійкість і відданість справі. Навіть у перші дні війни наші втрати серед персоналу становили близько 1 відсотка. Тобто були незначні. Варто зазначити, що у нас на 86 відсотків колектив складається з жінок. Серед них велика кількість молодих, які мають неповнолітніх дітей. Коли почалося вторгнення, дехто відправив дітей за кордон, дехто – у західні регіони, але самі лишилися тут. Отже, наш персонал вірить не лише в сучасні можливості медицини, але й у ЗСУ. Потім відбулося навіть невелике збільшення за рахунок переселених осіб. До нашої професійної родини приєдналися спеціалісти з Маріуполя, Харкова, Чернігова, Запоріжжя, Херсону. Тож це випробування ми пройшли гідно, бо не зменшили, а навіть збільшили кількість працівників.
– А як щодо пацієнтів, їх теж стало більше?
– Саме так. У 2022-му році ми вперше в історії закладу виписали зі стаціонару понад 20 тисяч хворих. Для прикладу, у попередньому, 21 році, було 14 тисяч хворих. Мені навіть важко було уявити, що ми це зробимо. Було тісно, працювали в режимі 24 на 7, але справились. І це при тому, що 98,5 відсотка з цих випадків були злоякісні пухлини. Тож виконано було багато роботи. Та ми не скаржимося. Хоча б тому, що додаткова робота – це додатковий заробіток. І для закладу в цілому це так же актуально, як і для кожного окремого працівника. Завдяки заробленим коштам ми змогли не лише забезпечити необхідні напрямки роботи потрібними ресурсами, а й зробити рух вперед.
– Великий заклад і значна кількість пацієнтів потребують спеціалістів. Не секрет, що сьогодні знайти професійного лікаря, та ще й онколога, не так просто. Як вирішуєте цю проблему? Де берете людей у свій штат?
– Ми маємо 120 лікарів, які забезпечують 31 спеціальність, що відображено в нашій ліцензії МОЗ на медичну практику. Це значить, що вони доступні нашим пацієнтам. Якщо потрібні інші спеціалісти, то ми запрошуємо. Має значення своєчасна виплата заробітної плати. Станом на 4 червня цього року середня зарплата лікаря в нас 30 тисяч, медсестри – 20 тисяч. Молодшого медпрацівника – 13 тисяч. Хотілося б більше, тому думаємо про те, як більше заробляти. Окремо хочу сказати про молодих спеціалістів. Лише зарплатою їх не втримаєш. Молода людина хоче розвиватися, бачити перспективу. Для цього потрібно старатися адміністрації. Якщо в закладі практикують методи і використовують обладнання часів Гіппократа, то втримати молодого спеціаліста буде складно. Це одна з причин, чому ми вкладаємо великі кошти в новітню медицину. Наприклад, на запровадження найновітнішої хірургії печінки торік ми витратили десятки мільйонів. Це дає лікарям перспективу.
– Але ж нові перспективи і новітнє обладнання змушують спеціалістів весь час навчатися, щоб відповідати рівню. Як у вас із цим питанням?
– Сьогодні наших двоє лікарів стажуються в Сан-Франциско, університетській клініці Стенфорду. Будуть там вивчати досвід цілий місяць. Ще четверо, медсестра і 3 лікарі, – в Єрусалимі, в університетській клініці «Хадасса». Відбули на ці вихідні. Ще дві групи готуємо. І так постійно. Люди бачать перспективу, знають про можливість стажування за кордоном і всерйоз задумуються, чи потрібен їм Київ, якщо можна чудово працювати в Черкасах. Адже не секрет, що Київ притягує до себе найкращих спеціалістів із усіх галузей, і столиця від нас не далеко. Та, якщо працювати наполегливо, то можна і в нашому невеликому місті створити умови, що цілком конкуруватимуть із будь-якими іншими.
– Давайте повернемось до питань розвитку закладу. Чи лише структурні зміни очікують на ваших пацієнтів?
– Ми будуємося. Це може бути трішки дивно в час війни, але рак, на жаль, нашої перемоги у війні не чекатиме і тому потрібно працювати вже зараз. Ми будуємо приміщення, де розмістимо два унікальні для нашого регіону прилади − лінійні прискорювачі. Фінансують обласний і міський бюджети. Загальна вартість бункерів становить 62 мільйони. Там буде встановлено обладнання, що дозволить надавати променеве лікування онкологічним хворим. Також дуже хочемо, щоб, крім лікувальної функції, була й інша. У нас є досвід, де замість хімічної підготовки пацієнта до пересадки кісткового мозку, підготовка робиться тотальним опроміненням кісток. Це робиться 2−3 дні й пацієнт готовий. Тоді не треба витрачати близько 300 тис. коштів на хіміопрепарати, ризиковану терапію. Це роблять на лінійних прискорювачах, що мають такі можливості. Це і для пацієнтів, зручно, вигідно і більш безпечно, і для лікарні.
– Безперечно, це потужне підсилення для закладу. І напевно, воно не єдине?
– Звісно. Ми придбали досить багато обладнання, складного і недешевого. Не буду зараз перераховувати всіх назв, які мало що скажуть непідготовленому читачу, краще означу мету їхнього застосування. Три роки ми займаємося трансплантацією нирок. Завдяки цьому новітньому обладнанню ми змогли відкрити нові можливості для порятунку пацієнтів. Уже зараз ми виконуємо всю хірургію печінки, яка пов’язана з онкологією. Як із первинними пухлинами, так із метастазами. У якийсь момент ми зрозуміли, що підійшли впритул до ще вищого рівня. Наші спеціалісти вже стажувалися і в Україні і за кордоном, тож нині ми вже майже готові до того, щоб виконати першу трансплантацію печінки.
– Дивовижно! В Україні не так багато закладів, які здатні здійснювати такі операції. Напевно така можливість потребує і серйозної підготовки лабораторій?
– Саме тому ми розширили потужності нашого Лабораторного центру. Завдяки Міністерству охорони здоров’я перед великою війною ми отримали серйозні кошти, і до трьох локацій додали ще четверту. Сьогодні ми займаємося типуванням, підбором «рецепієнт-донор» та серйозною генетично-молекулярною роботою. Крім того, у червні виповнюється 5 років як наш Об’єднаний лабораторний центр був акредитований відповідно до всіх міжнародних стандартів. П’ять років тому це була п’ята лабораторія в Україні й перша в онкології взагалі, яка мала такий статус. Зараз ми з піврічною підготовкою, з аудитами, вийшли на те, щоб продовжити сертифікат ще на 5 років. За цей час в Україні стало таких лабораторій 25. Та це теж небагато, порівняно з усією лабораторною мережею країни.
– Давайте пояснимо людям без медичної освіти, чому лабораторії не менш важливі, ніж операційні
– Для нашого закладу вдосконалення Лабораторного центру – це взагалі пріоритетний напрямок. В онкології і трансплантології лабораторна служба є однією з базових і має діяти досконало, бо від точності її показників залежить якість діагнозу, лікування, моніторування пацієнта. Без точного знання, що відбувається в організмі пацієнта під час лікування, ефективність його зводиться нанівець. У ході роботи ми виконуємо близько мільйона лабораторних досліджень протягом року. Це дуже велика цифра. Вона перевищує в рази показники будь-якої лікарської установи, розміри якої подібні до наших. На цьому ми не економимо. На цей рік проведені вже торги і ми проводимо закупівлі всіх витратних матеріалів для всіх лабораторних досліджень на 19 мільйонів гривень. Це саме ті кошти, які ми заробили в контракті з НСЗУ.
– До речі про кошти. Медпрепарати, які використовує заклад під час роботи його центрів, надзвичайно дорогі. Де берете на це кошти в непростий військовий час?
– Якщо говорити про кошти, то відразу варто уточнити, що заклад має кілька джерел фінансування. 75 відсотків нашого доходу – це НСЗУ, а решта 25 – то інші напрямки, включно з коштами, які дає власник на комунальні послуги, на капітальні видатки. Медпрепарати (будемо використовувати це слово, хоча воно не зовсім точне, бо йдеться і про ліки, і про перев’язочний матеріал, і про одноразові розхідні матеріали, і ще багато про що) – це окрема тема. Існують так звані центральні державні поставки від Міністерства охорони здоров’я. Торік ми отримали їх на суму 95 мільйонів гривень. Також дуже допомагають волонтерські організації та міжнародні партнери, які підтримують Україну в боротьбі із загарбником. Торік нам надійшло гуманітарної допомоги на суму близько 73-ох мільйонів гривень. Це дуже суттєва допомога для нашого закладу. Більше того, вона навіть перевищує наші потреби. Тому ми швидко зорієнтувалися і зв’язалися з іншими медичними установами, щоб визначити, чим ми можемо поділитися з ними, а що натомість можемо попросити для себе.
– Це напевно величезний обсяг інформації і велика відповідальність – знати, які препарати потрібні такому великому закладу і в якій кількості. Як узагалі у вас організована ця робота?
– Це теж особлива тема, до вдосконалення якої ми йшли протягом певного часу. У нас є невеличкий відділ медичного забезпечення. Там працює 3 особи постійно й ще одна віддалено. Починаючи з вересня кожна служба чи відділення подає замовлення, де чітко зазначає свої потреби на наступний рік. Керівник відділення бере на себе відповідальність за правильний прогноз і визначення потреб. Коли вся інформація зібрана, ми починаємо торгові процедури й закуповуємо все необхідне на рік. Таким чином ми трохи підстраховуємо своїх пацієнтів від раптових змін у законодавстві, інфляції, проблем із логістикою чи постачанням тощо.
– Якщо вже говоримо про постачання, то було б цікаво торкнутися і питання донорства
– Його вирішення подібне до забезпечення лікарських засобів. Я точно знаю, що не багато, а може навіть і немає на сьогодні таких лікарень, де за останні три роки жодному пацієнту, який госпіталізується, не сказали: «Приводьте донорів». Ми вважаємо, що існує значно простіший шлях для закладу, ніж мати справу з донорами, яких знаходять пацієнти. Ми просто купуємо все необхідне. Так само, як купуємо ліки. Торік, наприклад, ми більше ніж на 6 мільйонів коштів зароблених у НСЗУ закупили компонентів і препаратів крові, які потрібні нашим пацієнтам. Це не критична сума, порівняно з нашими доходами, яка дозволяє зняти цю проблему і покращити життя нашим пацієнтам.
– До речі, про покращення життя. Чи вплинула війна на умови перебування в закладі ваших пацієнтів?
– Вплинула. Торік ми прийняли майже дві з половиною тисячі пацієнтів із інших регіонів України. Нікому не відмовили. Це люди, в яких майже не лишилося майна, крім того, що вони встигли спакувати в валізи. Не ділимо на «своїх» і «чужих». Наші пацієнти не приносять із собою в заклад посуд чи постільну білизну, чи торби з продуктами. У них немає потреби збиратися на лікування, як на тижневий відпочинок на туристичну базу і везти з собою засоби мінімального життєзабезпечення. Хоча, якщо є бажання, то покласти на шафку улюблену чашку, яка нагадує про дім, ніхто, звісно, не заборонить.
– Ви згадали про посуд, тому наступне запитання буде цілком логічне. Як організовано харчування пацієнтів у закладі, враховуючи те, що для багатьох із них потрібна особлива дієта?
– Наведу наочний приклад. 20 років на території закладу був продовольчий магазин. Орендував у нас площі. А тепер вони пішли від нас. Сказали, що в них ніхто нічого не купує. Розумієте, про що це свідчить? Пацієнтам достатньо того, що ми їм даємо. Ще одне підтвердження – холодильники в коридорах. Вони зараз напівпорожні. Цього не потрібно. Овочі, фрукти, м’ясо й усе інше ми видаємо. Торік ми майже вдвічі збільшили видатки на харчування хворих за рахунок зароблених коштів НСЗУ. Харчування суттєво покращилось і якісно, і кількісно. Тепер плануємо провести ще реорганізацію і перетворити 4 служби, які відповідають за харчування хворих, на єдиний відділ. Він відповідатиме за все: від закупівлі й отримання продуктів до тарілки пацієнта.
– Тобто, якщо підсумувати нашу розмову, то можна сказати, що цей воєнний рік приніс вашому закладу не лише втрати, а й певні здобутки.
– Я б краще сказав, що він навчив нас виживати в нових умовах, а отже, зробив ще сильнішими. Як і всіх українців. Онкоцентри все ще продовжують називати монопрофільними закладами, та я вважаю нашу лікарню багатопрофільною. І події цього часу це вкотре довели. Ми розвиваємося, змінюємося разом із країною, співпрацюємо з новими організаціями і підтримуємо відносини з давніми партнерами. Об’єми робіт збільшуються, розширюються наші можливості, але незмінним лишається одне – Черкаський клінічний центр онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги лишається достатньо досконалим закладом медицини де наші пацієнти: жінки та чоловіки, дорослі та діти можуть отримати максимум медичних послуг із діагностики та лікування пухлин. Усім нам здоров’я та Перемоги!
Іванна Омельченко
Джерело: novadoba.com.ua
