У мирному житті моя героїня (у всіх сенсах) працювала медичною сестрою оперативного відділу Черкаського клінічного центру. Буквально з перших днів повномасштабного вторгнення мотивовано приєдналась до лав добровольців ЗСУ. Пройшла нелегкі випробування. Разом із побратимами воювала в найгарячіших точках та на лінії зіткнення. У її свідомості назавжди викарбувались вибухами емоції про запеклі бої в Бахмуті та Авдіївці. Нагороджена медаллю “За бездоганну медичну службу”, орденом Княгині Ольги III ступеня,“Золотим Хрестом“ та “Хрестом хоробрих “ від легендарного генерала Валерія Залужного. Нині — сержант, бойова медикиня, яка в новому своєму воєнному житті продовжує дотримуватись всіх професійних, людських та Божих заповідей.

 
  Рішення піти на війну прийшло миттєво та невідворотно
 
На інтерв’ю з Юлією ми майже не маємо часу. Бо моя співрозмовниця — щойно з передової і має буквально за кілька відведених їй годин побачитись із колегами з клінічного онкоцентру, домовитись про медикаменти, взяти необхідне з собою на передову. А ще встигнути нашвидкоруч попоїсти гарячої, домашньої їжі, що приготували спеціально до її приїзду колеги по колишній мирній роботі. Найголовніше — у неї буде лише миттєвість на побачення з головними чоловіками в житті — коханим та сином. І цей факт змушує мене скоротити список підготовлених запитань.
 
Умовляю Юлію не зважати на те, що вона має їсти, у той час, як я фіксуватиму необхідне на диктофон. На знак солідарності, сьорбаю й собі каву…
 
Юлія Анатоліївна при такому “біглому” знайомстві видається мені звичайною черкаською жіночкою, теплою, привітною та доволі простою у спілкуванні. Але те, що переді мною мужня військова, яка разом із побратимами пройшла крізь пекло війни, видають точні, наче точені, фрази у її розповіді, така сама чітка говірка й очі… у глибині яких відображається все — і біль, і радість, і надія, і материнська теплота, яку не зможе випалити воєнна дійсність.
 
Раніше Юлія працювала медичною сестрою в Черкаському клінічному онкологічному центрі в xірургічному відділенні. Трохи згодом перейшла до оперативного відділу. Дивно, але на початку трудової діяльності робота ця їй не дуже подобалась. Зізнається — роздивилась та прикипіла душею.
 
— Це цікава робота, коли потрібно вміти комунікувати з персоналом та колегами. Розбиратись фахово в бухгалтерії. Звісно, що уваги та теплого спілкування потребують пацієнти, — згадує вона.
 
А в нашій розмові ми впритул підходимо до того моменту, коли в перші дні повномасштабного вторгнення Юлія вирішує піти на фронт.
 
— Я розуміла, що медики будуть вкрай потрібні. Будь-яка б війна не була, з огляду на історію (Перша світова, Друга світова війни, “новітні”) медики завжди в пріоритеті, як і військові. Але, якщо медика раптом вбивають, починається депресія, паніка серед військових. Насправді мені було дуже тяжко прийняти це рішення. По-перше, у мене є маленька дитина, яка потребує материнського піклування. Звісно, розлучатись із нею за таких обставин було боляче. Але ж я — фаховий медик. По-друге, були в нашій родині такі обставини, через які мій чоловік не може піти воювати. Тож для нього погодитись із моїм рішенням та залишитись самому з дитиною також було вкрай тяжко. Але я розуміла, що маю наважитись. Адже все одно так мало трапитись зі мною рано чи пізно.


  Маємо усвідомити − урешті воюватимемо всі
 
Юлія переконана в тому, що принаймні всі ті, хто хоче й може захищати майбутнє своє та своїх близьких, своєї країни, поповнять українське військо. Вибору ворог нам не дає. І з огляду на ті звірства, що нелюди творять на нашій землі, давно зрозумілим є їхній намір — знищити Україну як країну та винищити у найжорстокіший спосіб українців.
 
— Я можу… і водночас категорично не можу зрозуміти тих людей, які ухиляються за певних причин від мобілізації. Тому що, якщо орки зайдуть у будь-яке умовно тилове місто, вони нікого не будуть щадити. Це ми вже добре побачили на прикладі інших міст, куди зайшли “асвабадітелі“. Чи нам потрібні ще якісь приклади й докази того, що нас, українців, залишать у живих і не вивезуть до сибірських концтаборів?! Що нас не винищать до коріння?! Як це вже не одноразово відбувалось у нашій історії? — риторично запитує вона. — Інша справа, коли ти хворий і фізично не можеш бути у війську. Однак, у мене є купа знайомих із дуже тяжкими діагнозами, які добровільно долучились до лав ЗСУ… Інші відмовляються воювати в силу своїх релігійних переконань. Але ці люди в переважній більшості допомагають військовим та військовим медикам, зокрема. Такі люди дзвонять до мене й питають, чим можуть допомогти. А мені завжди потрібно все й дуже багато — ті ж самі перев’язувальні матеріали, добротні пластирі, катетери, протишокові та знеболювальні… На початку війни ми дуже потребували якісних турнікетів. Потреба в них є завжди… Телефонували знайомі, які виїхали закордон, зокрема, до Америки, і також запитували про наявні потреби. Як я раділа надісланому ними контейнеру з-за океану, повному перев’зувальних засобів та турнікетів високої якості! Усе це відправила на передову хлопцям. На той час особливої потреби тримати весь той подарований скарб “біля себе” не було. Я залишила собі лише п’ять турнікетів.

Як «розірватись» між побратимами та безмежно любою родиною?
 
Для Юлії ці дві частинки колишнього й нинішнього буття є нероз’ємними та пов’язаними емоційно.
 
Юлія вважає, що коли командування розуміє це, то воно робить усе можливе, аби бійці знаходились у боєздатному стані. А одним із факторів боєздатності є можливість бачитись зі своїми рідними. Юлія порівнює це, медичною мовою, із рятівним щепленням.
 
— Ти приїздиш до свого міста, бачиш рідні до болю обличчя, поринаєш на якісь митті в цивільне життя. Це так важливо, аби не відчувати невідворотної відрізаності нехай й від відносно мирного та порівняно спокійного цивільного життя. Керівництво враховує ці речі й робить усе можливе, щоб бодай на декілька днів відпустити на побачення з рідними. Для сім’ї, яка чекає своїх військових, це також є великою підтримкою, — розповідає військова і додає таке, від чого клубок у горлі ще довго не відпускає. — Якось, коли мені випало щастя побути вдома відносно довго, малий, спостерігаючи, як мати знову збирається на війну, лише вимовив: “Мамо, а давай ти будеш приїздити частіше, але ненадовго“. Я ж звісно зацікавилась — чому так? На що отримала відповідь: “Щоб я не так звикав до тебе і щоб мені не так боляче було з тобою розлучатись знову“. Вони приїздили з татом, коли мене вже призвали і я мала відправитись до Дніпра. Тож рідні приїхали до Львову.
 
Я надзвичайно хвилювалась перед цим особливим побаченням. Боялась, аби самій не плакати і щоб не заплакав син. А він виявився сильним. Зрозумів, що при мамі не бажано розкисати. При мені тоді син не проявляв своїх почуттів. Здавалось, заховав їх десь далеко-далеко. І вже коли вони з татом повертались додому в Черкаси, чоловік побачив, як на верхній полиці купейного місця здригаються плечики нашого сина. Дитина забилась впритул до стіни, щоб ніхто не побачив його чоловічих сліз… Коли ми зараз бачимось, він дивиться мені в очі й прискіпливо випитує: “Мамо, ти ж повернешся… живою?“


 
 
Замість імен − позивні
 
Перший військовий позивний Юлії — “Адвокат”. Він “причепився” до медикині й тримався майже рік, коли якогось разу заступилася за свого колегу. Тоді суворий командир зауважив, мовляв: “Ти що — її адвокат?”
 
Інший позивний вона отримала в цій самій частині. Під час важких — емоційно та фізично, чергувань у реанімаційному потязі. Тут поряд із пораненими медики проводили по 18 годин. Крутились, не маючи часу на власні потреби.
 
Там їй сказали, що вона літає, як та бджілка. Так відтоді й носить цей почесний позивний-талісман “Бджілка“. Із ним вона й прийшла нести службу після заявки та необхідної перевірки в Третю штурмову бригаду. Ту саму, про яку складають легенди. Ця бригада завжди знаходиться там, де найгарячіші точки. Там і є вона зі своєю командою професійних медиків.

І Бахмут здаватиметься курортною прогулянкою
 
— Бахмут врізався в єство й ніколи вже не зітреться в пам’яті. Дізналась, що іду на Авдіївку. Мої друзі- побратими сказали тоді, що тепер пекельний Бахмут буде здаватись прогулянкою. Із ким би я потім не спілкувалась, усі говорили те саме, що Бахмут — то було важко… але Авдіївка… — продовжила свою розповідь Юлія. — Судилось побачити й відчути її кожним нервом.
 
Під час оборони Авдіївки бойова медикиня разом із колегами продовжувала виконувати заповіді медика і рятувала життя.
 
— Над нами постійно літали ворожі дрони, були приходи керованих авіабомб (КАБ), мінометні обстріли. Особливо в останні до відходу військ чотири-п’ять днів. Роботи було багато… Пам’ятаю, до нас дивом пробився репортер. Я якраз заварила собі трохи чаю з останніх наших резервів води. Решта мала залишитись для поранених. Так, орки зіпсували мій чай, бо чашка була повна штукатурки, що насипалася зверху укриття. Усі, хто бачив потім відео, чомусь вирішили, що я собі такої кави ”з молоком“ заварила, — із посмішкою поділилась Юлія. — Хлопців ми вивозили переважно в темний час. Удень — у крайніх випадках, коли потрібно було витягувати їх із лап смерті. Стабпункт влаштували на заводі коксохім, бо над нами постійно чатували дрони й не можна було ризикувати людьми. Якось подзвонив командир одного із взводів і повідомив, що через приблизно тридцять хвилин мають доставити тяжко пораненого бійця. У нього були турнікети на обох нижніх і на верхніх кінцівках.
 
Минуло сорок хвилин чекання — немає, півтори години — немає. Коли ж з’ясувалось, що за евакуаційною групою полює дрон і вона намагається пробратись на більш-менш безпечне місце таким чином, щоб не видати місце дислокації нас, медиків.
 
Коли врешті привезли того хлопця, ми отримавши дозвіл начмеда прийняли непросте рішення зняти турнікети. Адже військовий пробув у них довгих чотири години. Коли його принесли, він був у снігу (“на вулиці” йшов мокрий сніг ), місцями мокрий одяг уже замерз і покрився льодом. Боєць був обмерзлим… Кінцівки були холоднющі. Але це був один із обнадійливих плюсів. Отримала дозвіл від начмеда: “Бджілка працюй !“. Усе у того хлопця добре — ані нирки, ані серце не постраждали.
 
Наш начмед — насправді чудова людина, і крутий медик. У разі надскладних випадків можемо розраховувати на його слушну пораду, як по роботі, так і в повсякденному житті. Він завжди в першу чергу думає та проявляє турботу про нашу команду. Це великий плюс. На жаль, не у всіх є такі командири.
 
 
 
Як жінці тримати себе в тонусі на війні?
 
Юлія й досі не може визначити для себе, як працює її внутрішня мобілізація. Але чітко знає, що бажання допомагати, витягувати життя — перебиває всі інші емоції.
 
— Істерик собі не дозволяємо, хоча інколи буває дуже страшно. А ще є серед нас багато таких людей, які щиро моляться. І молитва вона в тих нелюдських обставинах є надзвичайною сильною підтримкою. Дуже часто на війні молитва творить дива. Я — віруюча людина. І мене часом напівжартома запитують побратими: “Бджілка”, скільки в тебе буде життів?“. Бо були такі випадки, коли смерть мені здавалась неминучою. І за якусь долю секунди все змінювалось. Бахмут … Один із таких випадків трапився там, коли поряд із нашим розташуванням знаходилось ще одне приміщення. І в нього орки постійно гатили. А там знаходились наші хлопці-сміжники. Під час одного з прильотів їх завалило в тому підвалі. Тоді мій напарник першим побіг до того завалу. Частина ж наших хлопців знаходились на вулиці, впритул до стіни. У цей самий час рашисти не припиняли вогонь. Було нас десять чоловік, що намагались визволити наших із-під завалу. При цьому ймовірність нового обвалу була дуже великою. Але ж ті, хто залишався у пастці й отримав поранення, потребували негайної медичної допомоги. Їм у щілини завалу ми передавали знеболювальне, кровозупинні та антишокові препарати, радили як це все застосовувати.
 
Був випадок, коли прилетів КАБ. Тоді я отримала поранення, але залишилась живою. Це було під Бахмутом.
 
Інший випадоок, коли медики мали виїхати на позиції й організовувати безпосередньо на місці невеличкий стабілізаційний пункт. І тут по рації чуємо про відбій… Дізнаємось, цих хлопців не має в живих. Усі, хто був у тій машині, в яку мали сісти, у живих не залишилися.
 
 
Головна коштовність війни − життя військових
 
— Мені справді подобається моя робота. Навіть за таких умов. І я відчуваю, що там, на передовій потрібна. Приємно, коли тобі, наприклад, телефонують твої колеги по евакуаційному потягу й говорять: “Бджілко”, ми перевозили сьогодні твоїх хлопців, яким ти надавала допомогу. Вони готові тобі руки цілувати. І хочуть зустрітись із тобою, як пощастить“. Що ще потрібно для радості на війні? Та й не потрібно, щоб ті руки цілували… Але цінним є те, коли розумієш, що зробив свою роботу якісно. Хлопці живі, можуть побачити своїх діточок, дружин, стареньких батьків. Це багато чого коштує, — розмірковує Юлія.
 
  Про страх на війні
 
На думку моєї героїні, людина, яка знаходиться на передовій, “на нулі”, і позбавлена страху, є дуже небезпечною насправді. Страх — це захист, цілком природне відчуття, у тих нелюдських умовах.
 
— Якщо людина зовсім не має страху, може наробити багато непоправних помилок, які нашкодять урешті іншим. Мова тут про страх, який не є паралізуючим, — міркує жінка.

 
Про що мріє жінка на війні?
 
— Коли сидиш “на нулі”, маєш єдине бажання – вижити й повернутися. Щоб по максимуму використати свій ресурс, знання та вміння. Бо ти є потрібним і не маєш права гинути, — ділиться відчуттями Юлія.
 
— Коли ти приїздиш у тил, найбільша мрія якомога довше бути зі своїми рідними. Я обожнюю гуляти з сином. Ми це робимо за можливості постійно й за будь-якої погоди. Ми спілкуємось та обмінюємось думками. І в такі щасливі моменти є велике бажання, щоб ця клята війна скінчилася. Щоб ми перемогли. І щоб збереглися життя наших захисників та захисниць. Щоб кожна родина дочекалася своїх. До речі, якщо в цивільному житті ти можеш дозволити собі щось планувати, то в армії — ні. Бо це просто безглуздо! Недарма ж кажуть, якщо хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани.  


  Не просто медик, а бойова одиниця
 
У школі Юлія займалась стрільбою у гуртку. За спогадами, десь приблизно два роки. Знає як скласти-розкласти та за необхідності почистити зброю. Тому з нею — майже “на ти”. Звісно, що на війні все інакше, тому довелося ще вчитись. Бойова медикиня може замінити бійця. Тобто, після отриманих на спеціальних навчаннях необхідних навичок, вона є повноцінною бойовою одиницею, що здатна бити по ворогу.  
 
Про допомогу
 
На завершення інтерв’ю, запитую про те, як черкаські медичні заклади підтримують своїх колег, які нині воюють в ЗСУ. Юлія засвідчує, насправді, така допомога є постійною і насправді суттєво великою. За її словами, черкаські медики, зокрема, Черкаського обласного клінічного онкоцентру, намагаються підтримати своїх колег медикаментами для потреб їхньої частини та якісним військовим спорядженням. Окрім того, постійно донатять та збирають кошти на все те, що необхідно військовим нині. Цю увагу називає безцінною. Юлія розповіла, якою великою підтримкою для її підрозділу було отримання портативного апарату УЗД. Це — врятовані життя наших оборонців. — Без пафосу та високих слів, але самі медики, керівники лікарень роблять усе можливе, аби допомоги бойовим медикам на передовій. Я безмежно вдячна своїм колегам, колегам із інших медичних закладів та керівникові Черкаського клінічного онкологічного центру Віктору Парамонову за розуміння і за системну дієву підтримку ЗСУ. Там, на фронті, я відчуваю, що в мене є надійний тил у Черкасах. Моя сім’я і моя велика медична родина.

Тетяна Євген’єва

Джерело: novadoba.com.ua
© novadoba.com.ua


Березень — місяць обізнаності про колоректальний рак.
Розпочинаємо цикл матеріалів на цю тему.



🔹Колоректальний рак (КРР) — третє за поширеністю онкологічне захворювання у світі, на частку якого приходиться приблизно 10% усіх випадків раку, і є другою по значимості причиною смертності від раку у всьому світі.
• Захворювання переважно вражає людей похилого віку й більшість випадків стосується людей у віковій категорії 50 років і більше.
• Розвиткові КРР сприяє ряд факторів, пов’язаних із способом життя, зокрема високий рівень споживання переробленого м’яса й низьке споживання фруктів й овочів, малорухомий спосіб життя, ожиріння, паління й підвищене вживання алкоголю.
• КРР часто діагностується вже на пізніх стадіях, коли діапазон варіантів лікування є обмеженим.
• Захворюваність КРР і його наслідки можна суттєво знизити шляхом реалізації стратегій первинної профілактики, які зокрема передбачають здоровий спосіб життя, уникання факторів ризику й раннє виявлення патології за допомогою скринінгу.

🔹Загальна інформація

КРР – тип раку, який вражає ободову (товсту) або пряму кишку. Це один із найпоширеніших видів раку у всьому світі. Колоректальний рак може нанести серйозну шкоду здоров’ю людини й навіть призвести до смерті.
Ризик захворіти на КРР збільшується із віком. У переважній більшості випадків це захворювання вражає людей у віці 50 років й старше.
Начастішими симптомами КРР є діарея, закреп, кров у калі, біль в животі, безпричинна втрата ваги, втомлюваність й низький рівень гемоглобіну в крові.
Хоча у багатьох людей на ранніх етапах хвороби типові симптоми можуть і не спостерігатись, що значно утруднює ранню діагностику.
Зменшувати ризик розвитку КРР допомагають здоровий раціон харчування, підтримка фізичної активності, відмова від паління й обмеження споживання алкоголю. Важливе значення для раннього виявлення хвороби має регулярний скринінг.
Рак ободової кишки являється другою по значимості причиною смерті від раку у всьому світі. По оцінкам, у 2020 році у всьому світі було зареєстровано більш як 1.9 млн нових випадків КРР й більш ніж 930000 випадків смерті від нього. У показниках захворюваності й смертності спостерігались суттєві географічні розбіжності. Найвищі показники захворюваності були зареєстровані у Європі, Австралії та Новій Зеландії, тоді як найвищі показники смертності спостерігались у Східній Європі. До 2040 року тягар КРР зросте до 3.2 млн нових випадків на рік (збільшення на 63%) й до 1.6 млн випадків смерті щорічно (збільшення на 73%).
Показники захворюваності КРР знижуються у країнах із високим рівнем доходу переважно завдяки ефективним програмам скринінгу.
Прогноз при КРР різниться від стадії хвороби, на якій було поставлено діагноз. Показники виживаності на ранній стадії раку більш високі, ніж на пізній. Для покращення показників виживаності й зростання рівня життя важливими є своєчасна діагностика, адекватне лікування й регулярний подальший нагляд.

🔹Фактори ризику

До факторів ризику розвитку КРР відносяться:
• вік: ризик розвитку КРР зростає із віком і більшість випадків припадає на вікову категорію за 50 років;
• сімейний анамнез: більші ризики розвитку КРР мають люди, у яких в роду були випадки розвитку цієї хвороби або носії певних генетичних розладів, таких як синдром Лінча та сімейний аденоматозний поліпоз (САП);
• особливості власного анамнезу: вже перенесений особою випадок КРР або наявності поліпозу;
• фактори, пов’язані зі способом життя: раціон харчування, багатий на перероблене м’ясо й бідний на фрукти й овочі, малорухомий спосіб життя, ожиріння, паління зловживання алкоголем.

🔹Симптоми

На ранніх стадіях захворювання симптоми нерідко відсутні.
До найпоширеніших симптомів відносяться:
• зміна звичного характеру випорожнення кишківника-поява діареї, закрепа або стрічкоподібного калу;
• поява крові у калі (ректальна кровотеча) яскраво-червоного відтінку або темно-червоного відтінку й дьогтеподібної консистенції;
• спазми в області живота, больові відчуття й здуття живота, що не минають;
• безпричинна, швидка й спонтанна втрата ваги;
• відчуття постійної втоми й нездужання навіть після достатнього відпочинку;
• залізодефіцитна анемія, зумовлена хронічними кровотечами, які викликають втомлюваність, слабкість й блідість шкірних покривів.

🔹Профілактика

Попередити розвиток колоректального раку допомагають зміни образу життя й регулярний скринінг.
До змін образу життя, що сприяють попередженню КРР, відносять:
• перехід на здоровий раціон харчування, що включає фрукти й овочі;
• відмова від тютюнопаління;
• підтримка активного способу життя;
• зменшення споживання алкоголю;
• попередження впливу шкідливих факторів навколишнього середовища.

При виникненні підозри на КРР слід негайно звернутись за консультацією до лікаря (сімейного лікаря або спеціаліста онкологічного профілю).

Кращим способом виявлення захворювання на ранній стадії є регулярний скринінг для визначення колоректального раку (так звана вторинна профілактика).
Вірогідність успішного лікування вища на ранніх стадіях захворювання.
Дослідження калу представляють собою неінвазивні методики скринінгу, що дозволяють виявляти КПП або передракові поліпи по аналізу калу людини. Найпоширенішим типом такого тесту є аналіз калу на приховану кров. Цей метод дозволяє виявити у калі приховану кров, що може бути ознакою КРР або поліпів. Дана процедура може здійснюватись або в умовах медичного закладу із використанням потужностей лабораторного відділу або шляхом застосування експрес-тестів на приховану кров в домашніх умовах, які є у вільному доступі в аптеках. У разі позитивних результатів рекомендованим є наступний етап скринінгу- колоноскопія.


🔹Діагностика

До методів діагностики КРР відносять:
• фізикальне обстеження;
• діагностичні візуалізаційні методи (ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію);
• огляд стану кишківника зсередини шляхом колоноскопії або сигмоїдоскопії;
• взяття зразка тканин (біопсія) для проведення патгістологічного дослідження й молекулярно-біологічного дослідження, що дозволяє виявити конкретні генетичні мутації або біомаркери.

🔹Лікування й надання допомоги

Вибір лікування при КРР залежить від типу раку, його перебігу й анамнезу хворого. Чим раніше був виявлений КРР, тим успішнішим може бути лікування захворювання й подальші наслідки.
До методів лікування відносять:
➢ хірургічне лікування;
➢ променева терапія (радіотерапія);
➢ хіміотерапія;
➢ таргетна терапія;
➢ імунотерапія.


🔹Етапи надання допомоги

Ранні стадії захворювання
Основним методом лікування КРР на ранній стадії захворювання (тобто пухлина знаходиться в межах тканин кишки або локальних лімфатичних вузлах й відсутнє метастатичне поширення у віддалені органи) є хірургічне видалення такої пухлини й локальних лімфовузлів.
Конкретна хірургічна процедура визначається локалізацією пухлини – вона може передбачати видалення ураженої частини кишківника (резекці) або всієї ободової або прямої кишки (колектомія/проктектомія).
В деяких випадках може знадобитись постанвка тимчасової або постійної колостоми або ілеостоми (виведення ободової або тонкої кишки на черевну стінку), з метою створення можливості розвантажити кишківник.
Неоад’ювантною терапією називається спецлікування, що здійснюється ДО хірургічного лікування (хіміотерапія або променева терапія). Вона призначається з метою створення більш оптимальних умов для виконання операції, зменшення пухлини й уражених локальних й віддалених лімфатичних вузлів, переведення неоперабельної пухлини в операбельну.
Ад’ювантна терапія, в свою чергу, здійснюється опісля хірургічного етапу лікування з метою зниження ризику рецидивування хвороби, й також може включати в себе як хіміотерапію так і променеву терапію в окремих випадках.

Пізні стадії захвоювання
Основним підходом до лікування метастатичного КРР є системна терапія, так як її метою є ліквідації злоякісних клітин у всьому організмі. Для цього застосовуються різноманітні хіміотерапевтичні препарати. У пацієнтів із специфічними генетичними мутаціями використовується таргетна терапія.

🔹Всі аспекти й методики спеціалізованого хірургічного лікування колоректального раку згідно світових стандартів широко впроваджені й відпрацьовані на базі Обласного центру онкохірургії (5 поверх ) КНП «Клінічного центру онкології, гематології, трансплантології та паліативної допомоги ЧОР», м. Черкаси.

Адреса : Святителя-хірурга Луки 7, м. Черкаси
https://gematolog.ck.ua/contact-us/
Реєстратура(поліклініка): +38(0472)372966


Матеріал підготував: лікар-онкохірург Обласного центру онкохірургії
Мельник Ярослав Олександрович
Телефон: 0970117903. (Viber, Telegram)
0638232786
Maureaux13@gmail.com



Чи знаєте ви, що 97% випадків раку шийки матки можна запобігти вакцинацією? Ні, вакцини від раку ще не винайшли. Натомість у нас є вакцини проти вірусів, які можуть призвести до його розвитку, — вірусів папіломи людини (ВПЛ).
 
Це група вірусів, які передаються статевим шляхом і можуть спричиняти папіломи на шкірі, геніталіях чи слизовій горла, а також викликати рак.
 
🔎 Чим вони небезпечні?
 
Існує близько 200 серотипів вірусу папіломи людини. Переважна частина з них не завдають значної шкоди здоров’ю, проте є й такі, що призводять до раку.
 
Так, ВПЛ є причиною майже всіх випадків раку шийки матки. Крім того, зараження ними може призвести до раку вульви, пеніса, ануса і прямої кишки, горла, а також до виникнення анальних та генітальних кондилом (“бородавок”).
 
Впродовж життя ВПЛ інфікується щонайменше троє з чотирьох людей. Інфекція не означає неодмінний розвиток раку, адже у більшості випадків вірус зникає з організму, без проявів. Але не завжди. Є низка так званих високоонкогенних серотипів ВПЛ, інфікування якими збільшує ризик розвитку раку.
 
🔎 Як можна захиститися від них?
 
Заразитися ВПЛ можна під час сексу, зокрема й орального. На жаль, презервативи не дають 100% захисту від цього вірусу, адже він передається не через еякулят чи вагінальні рідини, а через контакт геніталій і промежини.
 
Від кількох онкогенних типів вірусу папіломи людини є вакцина. Вона ефективно запобігає хворобам, які викликають ВПЛ.
 
🔎 Кому і коли потрібно щепитися від хвороб, які пов’язані з ВПЛ?
 
Щепитися варто всім дівчатам з 9 років. За можливості, хлопчикам теж краще отримати цю вакцину, адже ВПЛ може стати причиною раку ануса, пенісу і гортані в чоловіків.
 
Найкраще пройти повний курс щеплень до початку статевого життя, але можна щепитися і пізніше.
 
🔎 Скільки доз вакцини потрібно?
 
Схема залежить від конкретної вакцини. Дівчаткам та хлопчикам 9-14 років вводять 2 чи 3 дози вакцини. Дітям від 15 років та дорослим потрібні 3 дози.
 
В Україні зареєстровані три вакцини від ВПЛ, і всі вони захищають від двох найбільш поширених високоонкогенних типів ВПЛ – 16 та 18. Деякі з них захищають ще й від інших типів вірусу.
 
🔎 Де можна вакцинуватися?
 
Вакцинація від хвороб, що зумовлені ВПЛ, не входить до національного календаря щеплень, гарантованих державою. Та деякі міста та громади періодично закупають вакцину для дівчат 9-14 років. Тому варто запитати в педіатра чи сімейного лікаря дитини, чи доступна ця вакцина у вашій місцевості. Часто про це повідомляють у вайбер-чатах лікарні та розміщують оголошення в реєстратурі.
 
Вакцинація хлопців, старших дівчат та дорослих завжди платна. Вакцину можна купити в аптеці та зробити щеплення у сімейного лікаря чи в приватній клініці.
 
ℹ️ У 2022 році ВООЗ оновила рекомендації (https://bit.ly/3uWyXOv), за якими дітям від 9 років та дорослим до 20 років може бути достатньо і однієї дози вакцини в рамках національної програми вакцинації.
Джерело інформації: офіційна сторінка Міністерство охорони здоров’я України


Ділимося з вами відео зі словами подяки від нашиx заxисників, цього разу мова йдеться про кошти, що стали в нагоді для закупівлі FPV-дронів.

Працюємо далі! 

Дякуємо ЗСУ за можливість нам тут виконувати свої обов’язки.

Донатимо! Підтримуємо! 

Відео за лінком: https://www.facebook.com/viktor.paramonov.96/videos/1620510628755303



Український реєстр донорів кісткового мозку 

надає роз’яснення:

Як група крові впливає на донорство кісткового мозку?

Відповідаємо:
Ніяк. При виборі ідеального донора для трансплантації кісткового мозку, ключовим фактором є сумісність HLA-маркерів, а не група крові.
 
🌈 Чому група крові не є вирішальною?
 
На нашій планеті існує всього чотири групи крові, але мільйони унікальних комбінацій ДНК. Коли йдеться про допомогу людям через донорство кісткового мозку (гемопоетичних стовбурових клітин), не так важливо, яка у тебе група крові. Найважливіше сумісність за HLA-маркерами — спеціальними білками, які знаходяться на поверхні клітин і відіграють важливу роль у регуляції імунної системи.
Стовбурові клітини є попередниками всіх кровотворних клітин у нашому організмі, забезпечуючи виробництво червоних та білих кров’яних тілець та тромбоцитів. Саме тому, коли мова йде про донорство кісткового мозку, група крові пацієнта та донора не має вирішального значення, і часто вона буває різною.
 
🤔 Цікавим фактом є те, що після успішної трансплантації кісткового мозку у пацієнта навіть може змінитись група крові на ту, яка була у донора! Це демонструє унікальну здатність стовбурових клітин до трансформації та адаптації, відкриваючи нові перспективи у лікуванні гематологічних захворювань.
 
Ми закликаємо всіх, хто хоче допомогти, стати донорами кісткового мозку. Ваша унікальна ДНК може врятувати чиєсь життя. Записатися в реєстр донорів дуже просто, переходь на сайт та заповнюй анкету. ❤️
 


Які дані пацієнтів зберігаються в електронній системі охорони здоровʼя
 
✅Електронна система охорони здоров’я (ЕСОЗ) складається з центральної бази даних (ЦБД) та медичних інформаційних систем (МІС). ЦБД належить державі в особі Національної служби здоровʼя України (НСЗУ). Тоді як МІС – це програмне забезпечення, через яке медичні заклади можуть зберігати дані в себе в цифровому вигляді та передавати необхідні дані в ЦБД.
 
❓Які персональні дані вносяться в ЕСОЗ?
 
✅ Першочергово в ЦБД ЕСОЗ вносяться персональні про пацієнта під час його реєстрації. Зареєструвати пацієнта може будь-який лікар, який працює з ЕСОЗ: як лікар первинної медичної допомоги, так і лікар спеціалізованої ланки.
 
➡️Зокрема, в електронну систему вносяться: прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), реквізити документа, що посвідчує особу, контактні дані, інформація про обраний метод автентифікації тощо.
➡️Персональні дані дозволяють ідентифікувати людину як в ЕСОЗ, так і в інших державних системах, коректно облікувати надане їй медичне обслуговування в електронній медичній карті та надати пацієнту доступ до сервісів (е-рецепти, е-направлення тощо).
 
❓Яка медична інформація пацієнта зберігається в ЕСОЗ?
 
✅До медичної інформації в ЦБД ЕСОЗ належать: інформація про візити до лікаря, госпіталізації, консультації, плани лікування, інформація про електронні направлення, рецепти, медичні висновки, процедури, імунізації тощо. Ці дані зберігаються і безпосередньо в самому медичному закладі, і передаються в ЦБД через медичні інформаційні системи.
 
➡️Зберігання медичної інформації організовано окремо від зберігання персональних даних пацієнтів, що забезпечує додатковий захист інформації та конфіденційності пацієнтів. Персональні дані з медичною інформацією пов’язані через унікальний ідентифікатор пацієнта в реєстрі пацієнтів з використанням шифрування для забезпечення неможливості нерегламентованої ідентифікації пацієнта через його медичну інформацію або навпаки.
➡️Завдяки централізованому збереженню медичної інформації в ЦБД ЕСОЗ медичні працівники отримують в режимі реального часу (за згодою пацієнта) повну, зрозумілу та актуальну медичну інформацію для прийняття подальших рішень щодо встановлення діагнозів, призначення лікування тощо.
➡️Набори медичних даних про пацієнта формують реєстр електронних медичних записів, записів про направлення та рецепти і реєстр медичних висновків, які регулюються відповідними порядками МОЗ.
 
👉Більше на сайті: https://cutt.ly/ewNWiZU9


Сьогодні команда МОЗ на саміті «Україна. Рік 2024».
 
Війна так чи інакше торкнулася кожного. Яка відповідь держави на ці виклики? Створити всі умови для повноцінного відновлення людей. Відновлення людини — це відновлення країни.
 
Медична система може забезпечити відновлення фізичне та відновлення ментальне.
 
Наводимо тези з виступу міністра охорони здоровʼя Viktor Liashko:
 
✅ Торік понад 260 тисяч людей отримали реабілітаційну допомогу у медичних закладах. Запит великий. Крок до кроку ми рухаємося до нашої мети — сучасна, якісна, доказова реабілітація, доступна кожному незалежно від місця проживання. Концепція, яку ми реалізуємо, передбачає, що в кожній кластерній та надкластерній лікарні буде сучасне безбарʼєрне відділення реабілітації. Тобто понад 250 по всій країні. Також працюватимуть шість спеціалізованих реабілітаційних медзакладів національного рівня. Ще пʼять реабілітаційних центрів запустить Міністерство оборони.
 
✅ Понад 320 тисяч пацієнтів звернулися по психологічну допомогу у 2023 році. Цифри говорять, що за рік запит зріс майже вдвічі. Найперше завдання, яке перед нами стояло минулого року — підвищити доступність психологічної підтримки. Завдяки масштабному навчанню в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як? за ініціативи першої леді Олена Зеленська тепер психологічну підтримку надає вже кожен третій сімейний лікар в Україні. Наступний крок — розбудова мережі центрів з ментального здоровʼя на базі кластерних лікарень.
 
Плануємо, що до кінця року їх буде як мінімум 30.
 
Ще один актив, який плануємо долучити — санаторії. Україна отримала у спадок систему рекреаційних закладів, які розташовані у найкращих місцях країни. На її створення свого часу витрачалися колосальні ресурси. Мали б працювати й сьогодні, але ми всі бачили в якому стані вони переважно знаходяться. Тому наразі працюємо над тим, щоб 12 з них перетворити на повноцінні центри психологічної реабілітації.
 
Переконані, що лише комплексний підхід до відновлення людини дає шанс на повернення її до нормального життя. Це наша відповідальність перед усіма, хто постраждав в цій війні. Це наш вклад в успішну Україну майбутнього.
Відновимо людину — людина відновить все!
 
Джерело матеріалу: https://www.facebook.com/moz.ukr 


Щиро дякуємо за благодійну допомогу родині Власенків із Вінниці.
🙏
 
Добро сердець українських людей не має меж.
 
Нашим маленьким пацієнтам нині вкрай важливо відчувати всебічну підтримку та увагу.
 
Низький уклін Людям зі щирою душею. 💙💛
 
Відео за лінком: 
 
https://www.facebook.com/Cherkasyoncocentr/videos/759669325744062 


До Всесвітнього дня онкохворої дитини відбулась IV Науково-практична конференція Української асоціації дитячої онкології та гематології / IV КОНФЕРЕНЦІЯ УкАДОГ — наймасштабніша подія, присвячена діагностиці та лікуванню дитячого раку.⚡️
 
🔻Протягом 15-16 лютого на конференції було заслухано понад 65 доповідей від топових українських та закордонних спеціалістів. Кожна з 12 профільних сесій супроводжувалась виступом визнаних дослідників та лікарів з 8 країн світу — це і Майкл Дворжак, Ерік Буфе, Діна Авербух, Петр Седлачек та багато іншіх.
 
🔻Ані вранішні обстріли, ані будь-які інші обставини не завадили спеціалістам з усієї країни об’єднатись на події задля головної мети: обмін досвідом та знаннями задля перемоги над дитячим раком в Україні!
 
🔻Цьогоріч, завдяки спільній ініціативі ГО «УкАДОГ» та Biopharma Plasma було започатковано грантову сесію доповідей для спеціалістів з усієї країни. Кожна сесія конференції стала платформою для виступу фахівців з будь-якого куточка країни. Дякуємо кожному учаснику грантової сесії!
 
Шляхом голосування офлайн, серед учасників було обрано трьох переможців:
🥇1-е місце — Максим Гуцалюк, цитоморфолог Референс лабораторії з діагностики онкогематологічних захворювань НДСЛ «Охматдит»(Київ).
🥈2-е місце — Олександр Калінчук, дитячий хірург, онколог, Лікарня Святого Миколая (Львів).
🥉3-є місце — Аліна Облап, лікарка-гематологиня дитяча, Клінічний Центр Онкології, Гематології,Трансплантології та Паліативної Допомоги (Черкаси).
 
🏆Вітаємо переможців! Адже саме вони представлятимуть Україну на щорічній конференції Європейської Спільноти Дитячої Онкології (SIOPE), що проходитиме у Мілані, Італія, у травні 2024 року!
Ми дякуємо ЗСУ, які боронять нас за можливість працювати, розвиватися та отримувати нові знання і дякуємо нашим медикам, які, незважаючи ні на що, продовжують боронити життя пацієнтів!🙏
Звіт щодо передачі зібраних коштів на потреби медико-евакуаційної бригади «Госпітальєри» буде опубліковано вже дуже скоро! Дякуємо кожному учаснику!
📸 Більше фото з події:
До нових зустрічей у наступному році!😉
 
Джерело інформації: https://www.facebook.com/ndslohmatdyt 


15 лютого – Міжнародний день дитини, хворої на рак.
 
Почути цей діагноз – велике випробування для дорослого, а для дитини та її близьких – страшенний удар.
 
За даними ВООЗ щороку близько 400 000 дітей та підлітків до 19 років чують діагноз “рак”. За даними Національного канцер-реєстру в Україні щороку діагностують близько 1000 нових випадків онкологічних хвороб у дітей. Найбільш поширеними онконедугами серед українських дітей є лейкемія (рак крові) та рак головного мозку.
 
На відміну від дорослих, дитячі онкозахворювання у переважній більшості випадків не мають встановленої причини, а запобігти розвитку раку у дітей, як правило, неможливо.
 
Турбота про маленьких пацієнтів – пріоритет медичної системи й держави в цілому, адже саме діти будуватимуть країну майбутнього. Всі види медичної допомоги як для дорослих, так і для маленьких пацієнтів з онкологією є безоплатними, адже їх покриває Програма медичних гарантій. Серед послуг — діагностика, лікування включно з ліками, а також подальша реабілітація та паліативна допомога. Крім того, дітям з онкологічними хворобами сьогодні в Україні вже здійснюють трансплантацію кісткового мозку. І це повністю безоплатно для сім’ї хворої дитини. Під час лікування родичі можуть бути поруч з дитиною стільки, скільки бажають, в реанімації, зокрема – все задля комфорту дитини, що бореться з хворобою!
 
Кожен також може долучитися до боротьби дітей та їхніх родин простими діями:
 
☛ Долучіться до реєстру донорів кісткового мозку. Це не боляче і до 35 років – безоплатно. Якщо в Українському реєстрі потенційних донорів буде 1 000 000 людей, то для кожного пацієнта можна буде знайти донора https://ubmdr.org/
☛ Станьте регулярним донором крові у своєму місті. Поширюйте культуру донорства серед своїх знайомих.
☛ Якщо з раком бореться ваша знайома родина, запитайте у них, чим допомогти. Це можуть бути не лише гроші чи кров, а й організаційна підтримка: знайти медичний заклад, готовий прийняти пацієнта чи ліки в наявності тощо. Будьте поруч із ними в цей складний період.
Приєднуйтесь до боротьби маленьких відважних українців! 🙏
 
Джерело інформації: офіційна фейсбук-сторінка Міністерство охорони здоров’я України