«Найбільш приємне для мене – бачити результат своєї роботи», – Марина Пухальська

День медсестри відділень дитячої гематології та онкології відзначають 8 вересня. Старша медична сестра дитячого онкогематологічного відділення Черкаського обласного онкологічного диспансеру Марина Пухальська розповіла про специфіку своєї праці та труднощі, з якими стикається щодень у професійному плані.

– Як Ви обрали професію?

– Вирішила стати медичним працівником усвідомлено. Спочатку я навчалася в медколеджі на акушерку. Згодом мене направили виконувати обов’язки медичної сестри в дитяче онкогематологічне відділення Черкаського обласного онкологічного диспансеру. Мені з дітьми значно простіше працювати, ніж з дорослими. Тож проробила в закладі вже 12 років. Пам’ятаю, коли тільки-но прийшла в онкодиспансер отримала шок. Але потрясіння не від того, що це діти, а від почуття жалю до них. Спочатку навіть шкода було брати кров з вени та чути як маленький пацієнт плаче. Однак діти швидко вибачають, коли їм завдають болю. Із часом зрозуміла, якщо ми не допоможемо зараз, то їм буде гірше у подальшому. Тож мій головний обов’язок – допомогти.

– Як Ви вважаєте, якою має бути медична сестра?

– На мою думку, медсестра повинна бути відповідальною. Під час роботи вона вираховує дозу хіміопрепаратів, яку вводитиме лікар. Дитячий організм дуже вразливий і результат залежить навіть від 0,1 міліграма ліків. Також медична сестра має бути доброю, бо доводиться співпрацювати з дітьми, які іноді бешкетують. До цього потрібно ставитися з розумінням та терпляче. Інколи бувають випадки, коли ти намагаєшся набрати кров, а дитина хоче тебе вкусити. Не варто злитися, а навпаки потрібно докласти зусиль, щоб заспокоїти маля.

– Назвіть, будь ласка, особливості роботи медсестри?

– У процесі роботи є психологічні бар’єри, які потрібно витримати. Медичній сестрі доводиться працювати з дітьми різних вікових категорій. Наприклад, 15-річними підлітками, які вже є сформованими особистостями, або ж п’ятирічними «чомучками», і зовсім малятами. До кожного хворого треба знайти підхід. Спочатку всі діти бояться, але протягом перебування в закладі звикають до «білого халату». З часом припиняють вважати лікарів та медсестер ворогами, а навпаки вбачають у працівниках друзів. Якщо медична сестра знайде спільну мову з пацієнтом, то процедура може тривати 20-30 хв. Коли дитина тікає, то багато часу витрачається на заспокоєння маляти, мами і медпрацівника.

– Чи виникали у Вас емоційні перешкоди під час професійної діяльності?

– Дуже часто виникали. Спочатку хотіла звільнитися, бо було шкода дітей, особливо маленьких. Я частково вигорала, коли пацієнти помирали і доводилося заспокоювати матерів, однак розуміла, що у цій ситуації – безсила. Це навіювало думки, що, можливо, потрібно залишити цю роботу і працювати з дорослими. Однак коли приходиш в онкодиспансер, а діти обіймають, цілують, бо скучили за тобою – розумієш, що нікуди йти не хочеш.

– Який найбільш приємний випадок трапився за весь час роботи?

– Я почуваюся щасливою, коли щоразу зустрічаю в місті колишніх пацієнтів зі своїми дітьми. Найбільш приємне для мене – бачити результат своєї роботи. Нерідко до мене підходять люди, які раніше лікувалися в онкодиспансері. Іноді не впізнаю їх, але завжди цікаво слухати, що у них все добре склалося.

– Як Ви ставитеся до професійного вигорання?

– За увесь час роботи траплялося багато неприємних ситуацій, але з досвідом навчилася залишати роботу за порогом лікарні. Я припинила приміряти проблеми пацієнтів до своєї сім’ї. Раніше, якщо у дитини щось заболіло, то ми одразу проходили повне обстеження. Але плюсів у роботі медсестри набагато більше, ніж мінусів. Основні позитиви, що зусилля, які ти докладаєш, недаремні і дитина одужує. Буває у відділення привозять лежаче маля з дренажами, жовтим чи сірим кольором шкіри. Натомість через місяць дитина починає ходити по коридору, а через рік зустрічаєш її в місті червонощоку та сповнену енергії. Це плюс, який перекреслює усі мінуси.

– Що Ви хочете побажати колегам у день професійного свята?

– Насамперед, хочу побажати колегам терпіння і наснаги в роботі. Не менш важливим є гідне поціновування їхньої праці. На жаль, за останні 7 років жодна медсестра не прийшла працювати в дитяче онкогематологічне відділення. Оскільки це фізично та морально складна робота, а держава оцінює працю медичних працівників неналежно. Після коледжу я теж не усвідомлювала, де працюватиму і що мене очікує. Але любов до цієї роботи прийшла з роками. Хочеться, щоб уряд мотивував людей у вигляді фінансової підтримки.