«Я був приємно здивований, що в Черкаському онкоцентрі фігура номер один – це хворий», – переселенець Борис Єфремов
08.06.2023
«Я був приємно здивований, що в Черкаському онкоцентрі фігура номер один – це хворий», – переселенець Борис Єфремов
Повномасштабна війна змусила 80-річного викладача залишити рідний дім і рятувати від ворога найдорожче – життя своє та рідних. На далекій Черкащині він зустрів не лише розуміння і підтримку, а й якісну професійну лікарську допомогу.
– Розкажіть трішки про себе
– Маю повних 82 роки. За першою спеціальністю працював у гарячому цеху. Після армії закінчив університет і став викладачем. Маю загального стажу 59 років. Останні 22 з них працював у Краматорському економіко-гуманітарному інституті.
– Як ви опинилися на Черкащині?
– Так, як і багато хто з моїх знайомих і тепер уже друзів по нещастю. Війна вирвала з рідного дому. Переїхав у липні минулого року, коли росіяни скажено атакували Краматорськ. Моє житло теж постраждало. Розбили балкон. Доки прилетить в кімнату, вирішили вже не чекати. Зібралися з сином, віддали ключі сусідам і поїхали світ за очі з дому, який облаштовували все своє життя.
– Чому саме Черкащина стала вашим прихистком?
– Я по роботі інколи бував у Васютинцях на Чорнобаївщині. В мене був тут знайомий чоловік. Він і запросив перечекати якийсь час.
– Як сприйняли вас черкащани?
– О! Це просто неймовірні люди! Мене дуже зворушила і не припиняє дивувати й зараз ваша гостинність. Селяни просто оточили нас піклуванням з першого дня. Приходять сусіди, просто місцеві жителі, пропонують допомогу, просять звертатися, якщо щось потрібно. Це розчулює до сліз. Особливо це стало зрозуміло, коли мені знадобилося лікування.
– Як сталося, що ви захворіли?
– Я застудився, загострились давні хвороби і звернувся до лікаря у Васютинцях. І там виявили, що на тілі почали з’являтися незрозумілі плямки. Мене ретельно оглянули, зробили аналізи. Взагалі ставилися так, неначе я якась особлива людина. Це дуже приємно. У нас в інституті виходила власна газета. Я нею займався. Тому згадав журналістський досвід і написав статтю про цей заклад у місцевій газеті. Навіть вдалося опублікувати її.
– Ми зустрілися ми з вами в Черкаському клінічному онкологічному центрі. Отже, Ви отримали сюди направлення.
– Мене направили сюди після ретельного огляду. Я потрапив в онкодиспансер другого травня. Поважне ставлення до пацієнта і в цьому закладі лишилося незмінним. Відразу коли привезли, мене направили на прийом до лікаря. Мене оглянув дерматолог-онколог Ігор Петрович Мовчан. Він запропонував, щоб його діагноз підтвердила ще й лікарська комісія і визначили, чи потрібно направляти на лікування в цей заклад. Та, як виявилося, на той час комісія вже завершила свою роботу. Лікарі розійшлися по своїм справам. Я вже почав розмірковувати, де мені в Черкасах переночувати, щоб прийти завтра. Та цього робити не довелося. Лікарі з комісії сконтактували з Ігорем Петровичем. Вони все вирішили, і я потрапив на лікування. Навіть це мене вразило, адже я звик до того, що пацієнт має пристосовуватись до умов закладу, а не навпаки. Та те що було далі, вразило ще більше.
– Що саме Вас здивувало в медзакладі?
– Злагодженість і професіоналізм колективу! Видно, наскільки тут чітко вибудована система відповідальності і взаємодії. Роботи дуже багато і вона різноманітна, але кожен виконує її без метушні і зайвих емоцій. Кожен знає свої обов’язки, свою чітко прописану роль в цій складній системі. А ще вражає саме ставлення до так би мовити об’єкта цієї діяльності.
– Тобто ставлення до пацієнта?
– Так. Якщо передати одним словом, то це буде «людяність». Весь час було відчуття, що в Черкаському онкодиспансері фігура номер один – це хворий.
Мені вчора робили операцію. Навіть в тому стані, в якому був, не міг не милуватися роботою професійних лікарів. Відчуття, неначе ти в серці великого годинника: кожен учасник дійства чітко знає, що йому потрібно робити. Але разом з тим є відчуття людяності і турботи. До мене постійно звертаються, щось перепитують, цікавляться станом і відчуттями. Я трохи хвилювався за дихальну систему, за наркоз, але все було зроблено дуже акуратно.
– Як щодо інших пацієнтів? Їхні думки щодо професіоналізму лікарів подібні до ваших?
– Я полистав книгу пропозицій. Там ще написано «й скарг», але, як на мене, то зайве, бо скаржитися немає на що. Так от, там дуже багато записів. Головні епітети, які там використовують: «лікар від Бога», «справжні чарівники», «дбайливе ставлення» і так далі. Тож, я не один це бачу і відчуваю.
– Кому саме з лікарів хотіли б подякувати?
– Ну, в першу чергу, звісно, хірургу-онкологу, який мене оперував, Марку Дорошенку. Це молода людина, але дуже професійна. Конкретний, швидкий в рішеннях, небагатослівний, але разом з тим уважний і чуйний, вміє підбадьорити і навіть пожартувати. А ще нас з ним єднає ще одна спільна біда: він також через війну залишив рідний дім.
Дозволю собі трішки лірики: Марк Володимирович, незважаючи на відносно юний вік, працює філігранно, як ювелірних справ майстер: щохвилини запитує, чи відчуваю я біль. Він одночасно і хірург, і анестезіолог, і психолог. І встигаєш зосередитись, підготуватися. Тим більше, що в операційній тихенько грає музика, яка також заспокоює. Він завжди зібраний, чіткий, лаконічний, без зайвих слів. Тим, кого виписуватимуть, сказав, щоб на завтра приготували свої питання. Виявилось, що відповіді на них у нього вже готові. Кожному з пацієнтів видав довідку, в якій розписано, що і коли робити в післяопераційний період. До довідки прикріплено номер його телефону із зазначенням, у який час можна дзвонити. Це неймовірні відчуття отримати водночас фахову допомогу високого рівня та величезну порцію турботи та піклування.
Багато хорошого можу сказати про всіх лікарів, з якими мав справу і які просто заходили в палату до мене чи інших пацієнтів, адже кожен працівник у цьому закладі заслуговує слів подяки за свою роботу.
У мене великий список склався: це і хірурги, і медсестри, як в операційній, так і в палатах!
Окрім згаданих уже лікарів Ігоря Петровича Мовчана та Марка Володимировича Дорошенка, висловлюю слова вдячності Костянтину Володимировичу Косьмині, Олександру Івановичу Трофімову, Ігорю Володимировичу Плахотньому.
Всім низький уклін!
Також щиро вдячний за турботу та належну надану медичну допомогу і догляд медсестричкам в операційній — Світлані Михайлівні Коваленко та Оксані Іванівні Шевченко.
Величезне спасибі за злагоджену роботу середньому та молодшому медичному персоналу обласного центру онкохірургії на чолі зі старшою медичною сестрою Ольгою Петрівною Олійник.
– Що б хотіли побажати працівникам закладу?
– Черкащина – прекрасний край з чудовими і дуже хорошими людьми. Лікарі Черкаського клінічного онкологічного центру – справжні професіонали своєї справи. Але я хочу побажати і лікарям, і черкащанам, і всім нам, щоб не було в Україні таких пацієнтів, як оце я. Тобто тих, які були змушені проходити лікування далеко від рідного дому через те, що там проходять військові дії. Хай буде мир на нашій землі, і хай всі будуть здорові!
Щиро дякуємо Борису Григоровичу за спілкування та добрі слова на адресу нашої команди. Будьте здорові! Миру всім нам!
На відео — допис нашого героя у Книзі пропозицій та відгуків Центру онкохірургіі.