Володимир Глущенко: «Лікар – це не професія, а стиль життя, і не всі до нього готові»

 

Онкологія виліковна, якщо лікування надане вчасно, і беруться за нього справжні фахівці. Про те, як бути справжнім професіоналом у білому халаті, та про інші особливості своєї роботи розповів у інтерв’ю лікар онкоуролог Олександр Володимирович Глущенко

– Перш ніж перейдемо до більш професійних запитань, дозвольте поцікавитись, чому ви вирішили стати лікарем?
– Лікарем був мій покійний батько. Я бачив, як він працює, мені це подобалось, тому і я себе ще з дитинства в принципі ніким іншим і не уявляв.
– А як давно працюєте в Черкаському онкодиспансері?
– З 1995 року. Цього року буде 25 років моєї трудової діяльності саме в цьому колективі, в цьому відділенні.
– Зрозуміло, що досвід маєте чималий. І, без сумніву, маєте й власну відповідь на запитання, яке цікавить багатьох як медиків, так і людей далеких від медицини. Що на вашу думку потрібно для того, щоб бути успішним лікарем?
– Почнемо з того, що лікар – це не професія, а стиль життя. І не всі готові жити так. Не секрет, що до 20 відсотків людей, які закінчують медичні вищі заклади, не працюють за фахом. Молоді ця професія здається романтичною, старше покоління думає, що влаштує своїх дітей на престижну роботу, де тепло, затишно і не потрібно копати ями під дощем. А потім виявляється, що все не так просто. Перш за все ця професія змушує постійно навчатися. Ми щороку декілька разів їздимо на конференції, стажування, курси, постійно вдосконалюємося, вкладаємо серйозні гроші. Вчитися постійно потрібно і на власному досвіді. Збирати позитивні і негативні приклади, відкривати очі і розвиватися. Якщо просто відпрацьовувати години, то нічого не вийде. Потрібно просто жити своєю роботою, «тонути» в ній.
– Ви онкоуролог. У чому унікальність саме вашої професії?
– Особливостей в моїй роботі дуже багато, але можна виділити два основні моменти. Зупинюся на кожному з них окремо. По-перше, урологія. Як на мене це найбільш тонка спеціальність. І вона надзвичайно вузька, хоча й має широке поле діяльності. Нирки – це життєво важливі органи без яких людина жити не може. Патологій же в урологічних органах дуже багато і методів хірургічної корекції теж надзвичайно багато. А от професіоналів у цій галузі дуже мало. Зокрема і в нашій області. Практикуючих же хірургів можна взагалі перерахувати на пальцях.
– Напевно, другим моментом є те, що ви працюєте саме з онкологічними захворюваннями?
– Саме так. Це друга особливість моєї професії. Коли перший раз зустрічаєшся з пацієнтом, в його очах завжди бачиш паніку. Людина шокована вже тим, що вона прийшла в онкодиспансер як пацієнт. Ти прямо відчуваєш, як вона говорить з тобою, а подумки вже складає заповіт.
– Але ж рак – то не вирок!
– Звісно! І це найперше, що потрібно довести хворому. Я починаю пояснювати, що це просто проблема, яку можна і потрібно вирішити, щоб потім нормально жити далі. Наприклад, в онкології є такий показник, як 5-річна виживаємість після лікування. Так от, за статистикою при ракові мочового пухиря вона досягає 95 відсотків. Особливо, коли людина приходить з хворобою на ранній стадії, шанси вилікуватися надзвичайно високі. Взагалі невиліковність раку – це найскладніший міф, який доводиться долати лікарю-онкологу під час роботи практично з кожним новим пацієнтом.
– І як вам це вдається?
– Непросто. Наскільки мені відомо, в Сполучених Штатах на кожних 10 онкохворих є один психолог. В нас цим доводиться займатися самим хірургам. Ти маєш не просто оперувати, а спілкуватися з людьми, пояснювати, заспокоювати, переконувати, робити все, що можеш, щоб людина не втрачала віри в перемогу над хворобою. Адже віра в перемогу – це вже половина перемоги. Якщо людина себе у думках поховала і вирішила, що вона вмирає, жоден лікар не поверне її до життя. У мене є один психологічний хід. Інколи звертаються люди, яких я оперував 5 чи 10 років тому. Тоді я завожу їх у палату, показую, що змінилося за цей час, а потім прошу залишитись і поспілкуватися з хворими. Вони спілкуються. А потім на другий день дивишся, а в людини, яка лежала в палаті в депресії, вже очі засвітилися, вона зовсім по-іншому себе веде. Значить, зрозуміла, повірила в те, що і після раку можна жити.
– Що б ви могли порадити людям, які читатимуть це інтерв’ю?
– Регулярно проходити огляди. Половина наших пацієнтів прийшли до нас без особливих скарг і проблем. Відчули, що піднявся тиск, пішли до уважного сімейного лікаря, а він направив на УЗД. Так вдається виявити пухлину на ранній стадії. Тоді є можливість зберегти нирку або інший орган. Мене інколи дивують люди, які хваляться тим, що десятками років не були в лікаря. Чомусь жоден автовласник не хвалитиметься, що він 10 років не заглядав під капот улюбленої машини. То звідки така зневага до власного тіла? Навіть якщо нічого не болить, потрібно не менше двох разів на рік відвідати сімейного лікаря, здати аналізи, зробити рентген, пройти УЗД. Якщо трапиться хвороба якась, ми її виявимо і зможемо пролікувати раніше з мінімальною шкодою.
– Для ваших пацієнтів поради мабуть теж будуть подібними.
– Так. Всі прооперовані в нас приходять на огляд кожні три місяці протягом першого року. Наступного року через 6 місяців. А потім раз на рік. Це потрібно робити вчасно і виконувати всі рекомендації, які надасть лікар.

Лише з вірою у власне майбутнє та ретельним виконанням всіх рекомендацій лікаря онкохворий досягне успіху. Ми все разом здолаємо!