Великодня історія про силу віри і перемогу добра та світла

Мила та симпатична Анастасія Вовк у нашому закладі зараз не через свою хворобу, хоча мала проблеми з онкологією, і 8 місяців тому була прооперована.

Настя тут із татом. Він візочник, потребує більш уважного догляду та допомоги. Нині пройшов обстеження та готується до хірургічного втручання. Є пацієнтом Черкаський обласний центр онкоурології. Мама у Насті померла після важких хвороб, також мала інвалідність, тато нерухомий уже 33 роки.

— Ми були у п’яти лікарнях, були у Києві, об’їздили нашу Кіровоградську область, і от у Кам’янці нам порадили звернутись в Черкаси. Тут нас прийняли, обстежили. Таке приязне ставлення. Всі до тебе уважні, чуйні. Від санітарочок до лікарів.

Мені здається, що нас сюди привів Бог. І це нам перед Великоднем, таким великим святом, такий дарунок від нього… І ми все здолаємо! Все поборемо! Ми віримо!

Оце лише переживаю, що не напечу пасочок цьогоріч. Не встигну, — із сумом промовляє Настя.

Дівчина ходить до церкви зрідка, але завжди вірить у Бога та його допомогу.

Проживає родина у мальовничому селі Ставидла, що на Кіровоградщині. З дитинства Настя привчена до праці.

— У мене є теплиця «20 на 8», вирощую там огірки, помідори, перець. Обробляємо самі 2 га землі, і біля хати ще 30 соток. Дуже люблю квіти, особливо хризантеми. Насадили багато фруктових дерев. Тато мій молодець! Він хоч і на візочку, але і город сапає, і з дерева всілякі штуки робить (держаки, полички тощо), зі склом вправно працює. До нього люди звертаються, ніколи не відмовляє! Все робить!

Зараз у нас худоби немає, лише козочка для діток та курі.

Скажу чесно, думали з чоловіком якось виїхати із села, але потім зрозуміли, що не зможемо без землі, без господарства. Не проживемо. Та й на кого батьків залишити?

У школі я мріяла стати хірургом, мала «відмінно» із біології, хімії, фізики, та не склалось. Нині маю професію повара, та ще вчилася на масажиста. Купила масажний стіл, роблю масажі.

А ще мене в селі називають «волонтершою», бо допомагаю завжди всім! От сусідка у нас була, яка сильно пила, ну от просто по-чорному, і за дитиною своєю не дивилась. А якось дитину ледь не збила вантажівка, то я як захватила ту сусідку, зачинила її у нас в хаті, три дні її від себе не відпускала, пити не давала, потім відвезла до лікарів, ті зробили свою справу. Уже декілька років вона не п’є і дитині догляд є!

Я завжди налаштовуюсь лише на позитив! От як життя не повернеться, як не важко, а я думаю і вірю, що все владнається і все буде добре! – з усмішкою говорить Настя.

Їй всього 28 років, вона заміжня, має двох діточок. Сину 9 років, донечці у травні буде 4. Вони зараз із бабусею, мамою їх татка.

— Чоловік мій Віктор з перших днів на війні. Я нещодавно зустрічалась з ним, часто відправляємо посилки йому і побратимам, відвідую, коли можна, звісно. Дуже важко там хлопцям, посивіли вони, у багатьох зуби повисипались… На жаль, є сім’ї, що розпались. Не можу зрозуміти, як у такий час можна залишити чоловіка без підтримки та любові? А ще мене люди дивують, що зарплатою чоловіковою нам в очі тикають, мов, ого скільки ми маємо! Не хочу я тих грошей за війну! – з повними очима сліз розповідає нам Настя про нинішній воєнний час і життя їхньої родини. – Мені хочеться у Великдень просити лише одного – Перемоги і Миру. Щоб дітки всі дочекались своїх батьків, щоб родини були об’єднані. А хвороби ми здолаємо. Ми віримо лише у краще!

Після таких зустрічей та розмов укотре розумієш силу нашого народу! Глибинність та незламність його коріння! Силу його віри та щирість сердець!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Зі святом всіх! Здоров’я! Перемоги! Миру!