Медсестри Черкаського онкодиспансеру — гордість професії

Ці чарівні пані — освічені, сильні, мужні і водночас тендітні, добрі та милосердні. Їх професіоналізм вражає, а добрі серця творять дива.

 

Вони найближчі до пацієнтів, їхня робота є мега-важливою та дуже потрібною.

 

Отже, «Медсестри Черкаського онкодиспансеру — гордість професії».

Обласний центр променевої терапії та радіаційної онкології

сестра медична старша обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Медсестрою я працюю 30 років, 20 з яких – у онкологічному диспансері. На посаді старшої медсестри уже понад 16 років, а в нашому центрі – 3 роки. А в 2019 році уже закінчила магістратуру за своїм фахом.

Коли я була маленькою у мене хворів батько. Мені було близько 5 років, коли він переніс один інфаркт міокарду. Я, звісно, не розуміла усієї специфіки, але бачила, що медичні сестри допомагають татові, що йому стає краще і мені це дуже сподобалося. А коли мені було 10 років батько помер від другого інфаркту… У той час я уже визначилася, мені хотілося щось робити для людей: лікувати, їхнє життя берегти, щоб ніхто не плакав. Ось такі були дитячі мрії.

Це професіоналізм моїх підлеглих медичних сестер. Для мене теж важливе постійне самовдосконалення. Світ рухається вперед, технології змінюються, є різні інновації і ми повинні йти крок в крок з тим, як еволюціонує наш світ, наше суспільство.

Я хочу поділитися збірним випадком, який мені показав, наскільки важлива наша робота. Коли ми бачимо результат, коли я зустрічаю у місті людей, які побороли рак, або людей, у яких хвороба перебуває у стадії ремісії – через рік, два, п’ять років. Коли я бачу що люди живуть, може, і не зовсім повноцінним життям, але ж живуть, боряться. І от відчуття того, що я у цій боротьбі теж брала участь, допомогла людині – для мене це найкраще.

Кожен окремий випадок відкладається, я цих людей пам’ятаю, коли зустрічаю у місті, розпитую про щось, радію, що людина живе, що не опустила руки, а ми допомогли їй і зберегли, на скільки можна, життя.

Я хочу, щоб усі технології сучасні, усі інновації, які будуть у медицині одразу впроваджувались в лікувальних закладах. Щоб усі засоби моніторингу пацієнта були одразу підключені до Інтернету – щоб було значно легше спостерігати за станом пацієнта будь-якої миті. Можливо, будуть винайдені нові лікарські засоби, які допоможуть повністю вилікувати рак.

Найперше – це бажання. І постійне самовдосконалення. А ще потрібні чесність, чуйність і професіоналізм. Треба постійно підвищувати свій професійний рівень. Тому що якщо у медсестри немає бажання вдосконалюватися, то вона залишиться на тому рівні з яким вона прийшла у медичний заклад навчатися – вона буде вміти зробити внутрішньом’язеву ін’єкцію і написати папірець відмітити температуру тіла і все. А якщо вона буде постійно вдосконалюватися – то вона буде фахівцем на своєму місці.

Це чесність, чуйність, комунікабельність, обов’язково, доброта, співчутливість – усе, що допомагає зберегти і так понівечену психіку онкологічного хворого. Все, що допомагає йомі психологічно боротися з раком.

сестра медична стаціонару з обслуговування гамма-терапевтичних апаратів блоку дистанційної променевої терапії обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Вже майже 32 роки. Починала у відділенні патологій новонароджених, тоді 16 років працювала в гінекологічному відділенні і вже майже 15 років працюю в онкодиспансері.

Мої батьки лікарі, тому у мене навіть не виникало питання, куди, окрім медицини йти – я себе не бачу у жодній іншій галузі.

Найважливіше – я може працювати у тій галузі, де я можу приносити користь людям.

Одразу після училища я прийшла у відділення патології новонароджених і там були двоє 7-місячних дівчаток вагою по 900 грамів. Мама від них відмовилась… І вони удвох лежали в одному кувезику, їх годували крапельно через зонд. І як вони потихеньку на очах виростали дуже відклалося в пам’яті.

Дуже хотілося б, щоб у нас уся апаратура була сучасна й досконала, як за кордоном, ті ж лінійні прискорювачі. Щоб максимально було користі для пацієнта і найменше шкоди. Щоб діагностика була досконала.

Обдумати усе – дуже важливо не помилитися у своєму виборі. Бо професія медичної сестри – це, в першу чергу, відповідальність за те, що ти робиш. Бо жодна інша професія не відповідальна настільки, як професія медичного працівника, бо це щоденна робота із життями інших людей.

Милосердя, терпіння, доброта потрібні, бо хворі люди потребують особливого спілкування. А ще відповідальність.

сестра медична стаціонару (палатна) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Я працюю в онкодиспансері уже 24 роки.

З дитинства хотілося допомагати людям. Як була маленькою, лікувала тваринок. Взагалі цей фах можна назвати мрією дитинства, тому і стала медсестрою.

Найважливіше у нашій роботі, на мою думку, – це правильність виконання лікарських призначень, порядність, доброта, чутливість до хворих, співчуття їм.

Випадків багато. Найбільше запам’ятовуються ті, коли ми надаємо невідкладну допомогу хворим.

Без паперових носіїв. Щоб медицина була більш профілактичною і люди менше хворіли.

Якщо їм подобається ця професія, то нехай сміливо вступають до медичних закладів на навчання.

Наполегливість і постійне самовдосконалення.

Марина Кужман

сестра медична стаціонару (палатна) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Цього року влітку виповниться 20 років, як я працюю в онкодиспансері. Обрала цей фах, адже завжди бажала допомагати людям. Я з дитинства лікувала бабусь сусідських, але щодо себе, то я дуже боялася уколів, білих халатів. Коли до школи приходили лікарі, щоб зробити профілактичні, то мене доводилося шукати. І, перш за все, це подолання в собі страху й віри в себе. Бажання допомагати стало сильнішим за страх, який я змогла подолати.

Найважливішим у роботі медичної сестри, як на мене, є милосердя, співчуття, докладання зусиль, аби допомогти в лікуванні хвороби.

Більшість випадків у нашій роботі відбуваються на адреналіні. Коли надаємо невідкладну допомогу пацієнтам, тому чогось окремого виділяти не хочеться. Кожен випадок унікальний.

Я мрію, щоб люди не хворіли. Не хворіли так багато і так серйозно, як пацієнти нашого закладу.

Молоді раджу йти тільки за покликом серця. Якщо ви відчуваєте, що це ваше – вперед, лише вперед.

Якими, на Вашу думку, рисами характеру має володіти медична сестра?

Милосердя, у першу чергу, доброта, чуйність, співчуття.

Марина Радзівіл

сестра медична стаціонару (блоку закритих джерел випромінювання) при роботі на внутрішньо порожнинному гамма-терапевтичному апараті обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Понад 20 років. Маю вищу категорію. Свою медичну карєру я розпочала в онкодиспансері, потім я трошки працювала в приватному кабінеті і знову повернулася сюди.

Це покликання. Хотіла допомагати людям.

Результат лікування. Результат моєї роботи. Коли пацієнт виходить від тебе посміхаючись і задоволений – це великий для мене результат і підтвердження, що я недарма обрала цей фах.

Їх було багато різних. Але дуже запам’яталася пацієнтка, яка завжди усміхалася, позитивно налаштована, а на останньому сеансі вона плакала. Я запитую: «Чому? усе ж добре було». А вона говорить: «Я не хочу від вас їхати». Так вона прониклася. Дійсно, ми щодня спілкуємося з нашими пацієнтами, намагаємося налаштувати їх на позитив, бо вони зазвичай мають погіршений настрій. Багато з них нам про себе розповідають. І ми стаємо для них як другою домівкою.

Було б круто, якби це була модернізована новітня апаратура, якісь плануючі системи, розробки, що допомагали б ти до кращих результатів.

Цю професію треба обирали лише за покликом. Якщо просто сказали йти, бо так треба – ні.

На мою думку це, найперше, відповідальність. Це така професія, що завжди треба бути на сторожі. Чесність, однозначно, і працелюбність.

 

сестра медична стаціонару (палатна) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Медсестрою працюю уже 30 років.

Обрала цю професію, бо подабалась. Була передісторія. Ще в шкільні роки ми ходили у музей Тараса Шевченка в проходили повз медичне училище і мені так там сподобалося: на перерві всі такі красиві, в біленьких халатах і шапочках. Саме тоді до мене прийшла думка, що я вступлю до медичного училища.

Найважливішим у роботі медсетри є – це одужання пацієнтів. Коли вони йдуть додому з сяючою посмішкою.

Випадків було дуже багато. Спочатку я працювала в хірургії, і там був пацієнт, якого реанімували і знайшли лише одну єдину вену. То ми по черзі з санітаркою цілу ніч тримали його руку, щоб ця голочка не вийшла з вени. І таким чином ми врятували цього пацієнта.

У майбутньому хочеться, щоб усе було досконаліше, більше сучасних оновлених приладів.

Молоді, яка хоче працювати в нашій галузі, пораджу перш за все, терпіння. І якщо душа дійсно лежить до цієї справи, то треба бути їй відданим. Треба бути доброзичливими до пацієнтів. Бувають випадки, коли приходить молодь на роботу, відпрацьовують місяць і йдуть звідси. Тобто, якщо це не їх покликання, то взагалі не потрібно цього робити.

Доброзичливою, чуйною, відповідальною. І найголовніше не боятися. Наприклад, у випадку невідкладного стану пацієнта не розгубитися. А ще медсестра повинна бути зібраною.

 

Наталія Іванцова

сестра медична стаціонару (палатна) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології

 

Спочатку я пішла працювати молодшою (медичною сестрою – ред.), аби переконатися, що це дійсно моє. А саме медичною сестрою я працюю 12 років.

Якщо чесно, то з дитинства мріяла. Приходила до мами на роботу і мені це все дуже подобалось. Одягала білий халат, який був на мене втричі більший і ходила по палатах, кликала пацієнтів на процедури. Допомагала медсестрам, одним словом.

Це вчасно і добросовісно виконувати свої професійні обов’язки. Медична сестра – це посередник між лікарем і пацієнтом. Треба швидко реагувати на усі випадки і дуже відповідально ставитись до професії.

На жаль, найбільше запам’ятались не надто позитивні випадки, про які не хочеться розповідати. Вони важкі емоційно.

По-перше, щоб було сучасніше обладнання. У нас в однкодиспансері воно й так одне з найкращих в Україні, але ж прогрес не стоїть на місці. По-друге, я дивилася відео про закордонні клініки і мені сподобалося, коли в палаті біля пацієнта в тумбочці знаходиться усе, що для нього потрібно, починаючи від рукавичок і фізрозчинів і закінчуючи ліками та засобами догляду. Тобто не потрібно кудись іти, щоб узяти те, що необхідно саме цьому пацієнтові.

Якщо людина вагається, то не потрібно обирати цю професію. Це фах, який дійсно треба хотіти опанувати. А якщо з примусу батьків, то нічого з цього не вийде. Якщо людина хоче чомусь навчитися, хоче вдосконалюватися, то вона буде працювати. А якщо освіта заради папірця, то толку не буде. Ми дуже багато бачили випадків, коли навчаються з примусу, їм не подобається, то вони й зовсім не цікавляться ні чим – прийшли, відсиділи і пішли. А ті, хто дійсно самі хотіли, то вони бігають, запитують, намагаються щось зробити.

Співчутливість, доброзичливість. І медсестра ще має біти трошки і психологом. У нас специфічна лікарня – у нас не лише пацієнти потребують психологічної допомоги, але іноді й родичі.