15 лютого — Міжнародний день онкохворої дитини

У цей день за допомогою тематичних акцій і заходів небайдужі люди намагаються привернути увагу спільноти до того, що дитячий рак узагалі існує. Тому що 20 років я тут працюю і увесь цей час мене запитують: «А що, діти також хворіють на рак?». Так, тяжко, боляче, але хворіють. Це таке захворювання, що не жаліє нікого, навіть дітей.

Крім того, цього дня небайдужі люди розповідають суспільству про ті проблеми, що виникають у родини тоді, коли їхня дитина надходить у наше відділення. Це стрес, біда, горе й відчай. Це також проблема, коли немає на кого залишити інших дітей. Це фінансові труднощі, тому що мама працювала, а зараз — ні, бо перебуває тут, у лікарні з дитиною. Навіть якщо не треба купувати ліки, є ще побутові проблеми. І спільнота має про це думати.

Також хочу зазначити, що боротьба за життя дитини — це війна. Тяжка, кривава і нещадна, але ж і перемога важить багато — це врятоване життя дитини.

У нашому відділенні доволі непогані результати виліковування лейкемій, вони наближаються до європейських 80 відсотків. Звісно, кількість дітей зменшилася у зв’язку з війною, але однаково це високі показники успішності нашої роботи.

Для того, щоб дитина вийшла переможцем із хвороби, потрібно вчасно звернутися за допомогою. А сьогодні, на жаль, як ніколи гостро постала проблема занедбаності захворювань, бо батьки запізно звертаються до лікарів. Загальна кількість пацієнтів стабільно на одному рівні — їх не більшає і не меншає. Але стан дітей, які надходять, значно погіршився.

А при занедбаній недузі, а це четверта стадія, — шанс вилікуватись становить усього 20%, оті 80% — це показник виліковування на першій і другій стадіях. На третій стадії прогнози вже гірші, це вже занедбана недуга.

Хоча в нинішніх умовах ми вдячні, що дитина прибуває до нас хоча б на третій стадії. Бо часто надходять такі пацієнти, що ми змушені працювати не так, як мали би. Зазвичай дітей направляють у лабораторію, на діагностику, задіюють усі служби, консультують усі спеціалісти, а у нас із порогу — реанімація. Тому що дитина дихати не може, серце стукає через раз… У такому разі в мене виникає питання: де ці діти досі були? Їх же хтось бачить. Батьки, лікарі та сусіди врешті… Хтось же має як належне реагувати на їхній стан.

Онкологія, на жаль, не має своїх ознак, якихось специфічних, характерних тільки для онкологічних захворювань симптомів. Але ж батьки можуть помітити перші ознаки захворювання. Це стійкі порушення у дитини протягом тижня-двох, яких не було раніше. Наприклад, підвищена температура два тижні поспіль, щодня вона може бути цілодобово, може підніматися раз на добу, але при цьому в дитини немає катаральних явищ, немає кашлю й риніту. Проте батьки вже мають занепокоїтися й турбувати педіатра.

Варто звертати увагу й на зовнішні зміни організму: пляма на оці, косоокість, одне око прикрите, очні щілини різних розмірів.

Можливі й неврологічні модифікації: коли дитина дуже в’яла, постійно спить, посміхається одним боком обличчя або грається тільки однією рукою, інша — звисає. Чи якщо дитина похитується, чи біжить, схиляючись на один бік, чи не може йти взагалі, тому що в неї не виходить, у неї слабкі ніжки. Або коли дитина скаржиться на головні болі: кілька разів це можна списати на недосипання, але коли це триває щодня, особливо вранці з блювотою або й без — це тривожна ознака.

Може збільшитися якийсь орган або частина тіла: живіт, ручка або ніжка, може з’явитися набряк шиї або збільшення лімфатичних вузлів. Або коли дитина враз блідне чи вночі пітніє так сильно, що доводиться тричі переодягати її й перестеляти ліжко.

Якщо помічаєте хоча б один, а тим паче два симптоми — негайно йдіть до педіатра, він має призначити дообстеження або відразу дати електронне направлення до онколога. Але не треба ховатися чи йти до представників нетрадиційної медицини, не варто чекати й спостерігати при таких симптомах, тому що хвороба прогресує дуже швидко й може бути запізно.

Діти, які мають онкологічні захворювання, отримують у нашій країні сучасну діагностику й сучасне лікування — хімієтерапевтичне, променеве й хірургічне. У нашому відділенні проводять і трансплантацію кісткового мозку. Усе це безоплатно для пацієнтів — такі послуги покриває програма медичних гарантій.

Наостанок хочу зауважити, що нам дуже допомагають волонтери, навіть у розважанні дітей. Вони краще переносять хворобу, коли усміхаються, коли хочуть не плакати, а швиденько отримати ліки й побігти грати в гру, тому що там можна ліпити, бавитися, співати абощо. Волонтери проводять свята, дарують подарунки — ви бачили, скільки іграшок у кожній палаті? Там їх немає де ставити. Але іграшка кожній дитині все одно потрібна. Хай навіть така сама, як була вчора, але все одно потрібна. Сам факт, що дитині подарували іграшку означає, що вона молодець. Тому вкотре дякую нашим благодійникам і волонтерам за таку підтримку.

І ще хочу зауважити: кожен може допомогти родинам онкохворих дітей. Станьте донорами кісткового мозку. Це не боляче.

До речі, якщо в Україні набереться велика кількість людей для реєстру донорів кісткового мозку, то ми не будемо закуповувати кістковий мозок із-за кордону. І кожна дитина, яка потребує цього лікування, зможе його отримати в нас.