м. Черкаси, вул. Святителя-хірурга Луки, 7
Підрозділ працює за адресою: м. Черкаси, вул. Пахарів хутір 4
096 935-67-55
0472 37-25-27
хірург-онколог Прошак Олександр Миколайович, уролог-онколог Городиський Іван Іванович, гінеколог-онколог Майданюк Олександр Іванович, онколог Бондаренко Анастасія Олександрівна. Де? Консультативно-діагностичне відділенні дорослого населення Уманської центральної міської лікарні (м. Умань, вул. Шевченка 50)
Записатися на прийом можна у реєстратурі закладу за номерами (04744)3-50-38, (04744)3-36-21.
Ще зовсім недавно Аня проходила лікування в Черкаському онкоцентрі: курси хімієтерапії, а згодом — операцію з видалення пухлини. Після хірургічного втручання рука майже перестала слухатися — підняти її чи виконати елементарні рухи було складно. Саме тоді жінці знадобилася реабілітація.
Тепер Аня обережно підіймає руку — ще не так упевнено, як хотілося б, але вже без страху. Кілька тижнів тому цю руку було важко підняти, неможливо піднести до обличчя. А сьогодні жінка вже може причісуватися і робити прості побутові рухи.
Пацієнтка Аня на занятті з фізичним терапевтом
— Я навіть до рота її не могла донести тоді. А зараз — я цією рукою вже працюю, — ділиться пацієнтка підрозділу фізичної та медичної реабілітації «Пролісок», що діє при відділі паліативної допомоги та реабілітації Черкаського онкоцентру.
Реабілітація для неї — це щоденна праця. Вправи тричі на день і дві повноцінні сесії з фахівцями — після сніданку та обіду. Каже, нелегко, але результат відчутний уже за тиждень.
— Подобається, бо тут багато можливостей попрацювати над рукою, щоб вона могла рухатися. Я бачу зміни — і це дуже мотивує, — зізнається жінка.
Фізична терапевтка Віталіна Півторацька пояснює: реабілітація в «Проліску» починається не з вправ, а з розмови й оцінки стану пацієнта.
Фізична терапевтка Віталіна Півторацька
— Ми дивимося, з яким діагнозом людина прийшла, яке лікування вже отримала — операції, хіміє- чи променеву терапію. Оцінюємо біль, рухливість, м’язову силу, баланс, витривалість і рівень самостійності в повсякденному житті, — каже вона.
Далі — спільне формування реалістичних цілей і індивідуальний план відновлення. Робота відбувається поступово: спершу — м’яке залучення до руху, згодом — повернення сили, витривалості й упевненості у власному тілі.
— Ми постійно підлаштовуємо навантаження під самопочуття пацієнта й навчаємо, як безпечно рухатися та підтримувати результат самостійно, — додає фахівчиня.
Фізична терапевтка Алла Дерев’яга наголошує: реабілітація для онкопацієнтів — не додаткова опція, а необхідний етап лікування.
— Вона потрібна як після операцій, хіміє- та променевої терапії, так і перед початком агресивного лікування. Реабілітація допомагає запобігти або зменшити ускладнення — лімфостаз, нейропатії, обмеження рухливості, втрату м’язової сили, — пояснює лікарка.
Її головна мета — повернути людині самостійність і активність.
Фізична терапевтка Алла Дерев’яга
— Лікування додає роки до життя, а реабілітація — життя до років, — упевнена Алла Дерев’яга.
Адміністраторка підрозділу Олена Іванова розповідає: щоб потрапити на реабілітацію, пацієнту або його рідним потрібно звернутися до сімейного лікаря й отримати направлення. Після цього — зв’язатися з підрозділом «Пролісок».
Адміністраторка підрозділу Олена Іванова
— Після первинного огляду лікар фізичної та реабілітаційної медицини складає індивідуальну програму реабілітації і ми підбираємо зручну дату для початку занять. Реабілітація може бути стаціонарною або амбулаторною — залежно від стану пацієнта, — каже вона.
Та найважливіше, наголошує адміністраторка, — не відкладати: що швидше почнеться реабілітація, то кращий буде результат, щоб відновити силу рухатися і радіти кожному дню.
Асистентка ерготерапевта Ольга Денисенко проводить реабілітаційне заняття
Підрозділ «Пролісок» розпочав роботу 1 січня 2026 року — того ж дня тут були перші пацієнти. За майже місяць роботи реабілітацію тут пройшли 18 стаціонарних і 6 амбулаторних пацієнтів, трьох людей уже виписали додому.
— Для нас це не просто палати й обладнання. У центрі — люди, їхні бажання й можливості відновитися. Допомогти їм знову рухатися, вірити, жити повноцінно — це і є наше завдання, — говорить Олена Іванова.
Реабілітація не обіцяє миттєвих змін, але дає те, що для пацієнтів часто найважливіше, — відчуття поступу. Таке поступове повернення до повсякденного життя, запевняють в онкоцентрі, стає точкою опори рухатися далі.
Підрозділ працює за адресою: м. Черкаси, вул. Пахарів хутір 4.
Записатися на консультацію або дізнатися більше можна за телефонами: 096 935-67-55, 0472 37-25-27
Авторка: Юлія Світайло
Джерело матеріалу: Нова Доба
Телефон для зв’язку: 096 499 37 09
Яка статистика?
За словами Олександра Майданюка, занедбана стадія — це складніше лікування, гірший прогноз і значно більші витрати як для пацієнтки, так і для держави.
Що справді працює?
Чому важливо подбати про щеплення дитини? Коли роблять щеплення? Якими є симптоми раку шийки матки?
Дізнайтеся у вашого сімейного лікаря або педіатра про можливість безоплатної вакцинації вашої доньки проти ВПЛ. Це — гарна інвестиція у її майбутнє. Ви можете запобігти розвитку онкологічного захворювання вже зараз.
До війни Аліна Косенко працювала операційною медсестрою в Черкаському клінічному онкологічному центрі. Нині вже не уявляє, що зможе повернутися до тієї роботи, адже за плечима багаж пройденого і побаченого — очі поранених бійців, які назавжди врізалися в пам’ять, їхні слова… й години, проведені біля операційного столу в стабілізаційних пунктах.
21 липня 2023 року життя Аліни кардинально змінилося, вона вирішила пов’язати його зі Збройними Силами України. Пішла служити в Перший інтернаціональний легіон. Родина підтримала її рішення.
1-й Інтернаціональний легіон оборони України — це військовий підрозділ у складі Збройних Сил України, створений у лютому 2022 року для іноземних добровольців, що бажають захищати Україну від російської агресії, і складається з військових з різних країн, які об’єдналися в боротьбі за спільну мету.
Там вона прослужила до квітня 2025 року. Здобула неоціненний досвід і, як сама зізнається, навчилася робити все швидше. Та й постояти за себе тепер може не гірше за будь-якого чоловіка.
Мотивація вступити до лав ЗСУ в Аліни була проста й зрозуміла: вона не хотіла, щоб ця війна перейшла в спадок і її сину:
“Хоча йому лише 18 років, не хочеться, щоб він ішов воювати. Заради його майбутнього, і не тільки його, всіх наших дітей, всієї країни”.
Першими пацієнтами, яких операційна медсестра Аліна Косенко приймала в стабілізаційному пункті були військовополонені росіяни. Каже, попри все розуміла, що має рятувати і їм життя, адже їх можна буде обміняти на наших захисників.
“Потім з кожним днем, коли вже військові побачили, що ми можемо й вміємо, у нас пацієнтів ставало все більше. Було таке, що ми дві доби без перепочинку працювали. А бували й дні затишшя. І ми дуже цьому раділи. Значить немає поранених, все добре”, — розповіла медикиня.
Команда стабілізаційного пункту складається з хірургів, травматологів, операційних сестер, анестезіологів, санітарів, перев’язувальних сестер та охорони. При стабпункті діє і лабораторія, де оперативно роблять аналізи, щоб лікар міг ухвалити правильне рішення. Кожен медик на своєму місці й чітко виконує свою роботу — без цього ніяк. Як і військові, медичні працівники на фронті на вагу золота. Адже рук завжди не вистачає.
Попри надзвичайні умови, в яких надається допомога пораненим бійцям, в стабілізаційних пунктах панують стерильність і порядок.
“Усе як у цивільній лікарні — стерильно, якісно й чітко. Але є один нюанс, у нас дуже мало часу. І ми не знаємо, кого до нас привезуть, з яким пораненням. Ми маємо бути готові до всього”, — говорить операційна медсестра.
У періоди умовного затишшя медики намагалися використати час, щоб морально розвантажитися, проте перед цим обов’язково мали прослідкувати за тим, чи все готове до прийому пацієнтів.
За час служби в стабілізаційних пунктах трапилося безліч історій, через руки медсестри пройшли сотні бійців, обличчя яких уже й не згадаєш, проте один випадок Аліні Косенко особливо запам’ятався:
“До нас прийшов поранений із геть ампутованою рукою. Такий високий, молодий, гарний хлопець. Він сам мовчки зайшов в операційну. Ми надали йому допомогу. І з операційної він теж пішов своїми ногами. Не захотів навіть на сидячу каталку… Наскільки сильні й мужні у нас хлопці!”
Аліна зізнається, що найважчим там було не показувати пораненим воїнам, що у тебе коїться всередині:
“Ти намагаєшся більше посміхатися, якось їх підтримати, перемкнути їхню увагу, бо вони прийшли з пекла, а ми перший промінчик для них. Ми маємо переналаштувати їх хоча б трохи”.
Стабілізаційні пункти, в яких працювала Аліна, розташовувалися поблизу лінії фронту — на відстані від чотирьох до десяти кілометрів до сірої зони. Проте збільшення кількості fpv-дронів значною мірою нівелювало цю відстань.
“Поки я ще служила в Інтернаціональному легіоні, то до нас в стабілізаційний пункт тричі прилітало. Слава богу всі залишилися цілими й неушкодженими. Буквально за три дні ми відбудували новий (стабпункт, — ред.) і почали працювати”, — пригадала Аліна Косенко.
Згодом начальник їхньої медичної служби ініціював створення Першого окремого медичного батальйону й більшість колег його підтримали. Туди Аліна перевелася 28 квітня 2025 року на посаду операційної сестри передового хірургічного відділення. Починали вони з 15 осіб, нині ж батальйон налічує близько 450 медиків.
Перший окремий медичний батальйон ЗСУ — це сучасний, високоспеціалізований підрозділ, створений у 2025 році на базі медичної служби Інтернаціонального легіону, який надає екстрену допомогу та евакуює поранених на передовій, застосовуючи передові технології (наприклад, роботизовану евакуацію) та забезпечуючи медичне покриття значних ділянок фронту.
За час її служби, говорить Аліна Косенко, на їхньому стабілізаційному пункті не помер жоден захисник:
“Ми всіх витягували й відправляли далі на лікування”.
Порівняно з 2023 роком, розповідає Аліна, кількість поранених, яких привозять до стабпунктів, збільшилася. І більшість поранень пов’язані з ураженням fpv-дронами.
“Ми маємо швидко прийняти, стабілізувати й відправити військового на подальший етап отримання допомоги. Ми маємо зберегти йому життя”, — відзначає медикиня.
Саме через велику концентрацію дронів і з метою збереження життя медичних команд, при батальйоні був створений підрозділ, який займаються евакуацією за допомогою наземних роботизованих комплексів.
“Через велику кількість дронів, це стало ще важче зробити (евакуювати поранених, — ред.), тож застосування НРК дуже допомагає. Чим швидше ти евакуюєш пораненого бійця, тим більше шансів його врятувати”, — говорить Аліна.
За цей час, зізнається медикиня, було важко, накопичувалася сильна втома… Адже специфіка армійського життя в тому, що твій час тобі не належить. Іноді навіть знайти вільну хвилину, щоб почистити зуби, — досить проблематично. Попри це, говорить Аліна Косенко, жодного разу не виникала думка все покинути й повернутися до цивільного життя.
Вона з посмішкою і теплотою згадує захисників, яких витягувала разом із колегами з того світу.
“Ми до вас ще повернемося”, — так говорили врятовані медиками воїни. Повернуться, щоб уже самими допомагати янголам у білих халатах.
Щоправда, бували й випадки, коли воїни не по одному разу потрапляли до їхнього стабпункту з пораненнями, говорить Аліна:
“Якось один хлопчик каже: “Оо, я в надійних руках, я вже у вас був”. Тобто вони пам’ятають”.
Наразі Аліна Косенко проходить службу в 104 окремій автомобільній бригаді ім. Остафія Дашковича на посаді санітарного інструктора медичного пункту. Через погіршення стану здоров’я довелося перевестися на спокійніше місце служби.
На запитання, де себе бойова медикиня бачить після завершення війни, вона з посмішкою відповідає “На нашому українському морі”. Та найбільше мріє, що зможе нарешті усю родину зібрати разом.
Авторка — Анна Романенко
Джерело матеріалу: Вичерпно
