golovneee-lisiczya-1200x900.jpg

Цієї суботи, 15 травня, наш заклад уперше відвідав Олександр Лисиця, завідувач відділенням трансплантації кісткового мозку (ТКМ) НДСЛ «Охматдит».

Він ознайомився з матеріально-технічним, лабораторним оснащенням диспансеру, надав консультаційну та методичну допомогу нашим онкологам загалом на тему трансплантації кісткового мозку та у конкретних випадках окремих пацієнтів.

Адже спільним викликом для всіх онкологів України він бачить забезпечення розвитку системи надання послуг із трансплантації кісткового мозку на належному рівні, що дозволить рятувати життя пацієнтів тут, на Батьківщині, не відправляючи їх за кордон.

Також Олександр Лисиця завітав і до наймолодшого в нашому закладі пацієнта, якому нещодавно було здійнено аутотрансплантацію (пацієнту пересаджують його власні стовбурні клітини).

Андрій (17 років) лікується в обласному центрі дитячої онкології та гематології понад рік (він був уже героєм наших публікацій, саме для нього збирали допомогу студенти та викладачі ЧНУ). Родом хлопчина з Уманського району, з села Оксанино. Поступив до закладу у тяжкому стані, діагноз «неходжкінська лімфома» (ІІІ стадія).

– Враховуючи недостатність належного результату на стандартне лікування протягом значного часу, було прийнято рішення лікарями-гематологами двох відділень, дорослого та дитячого, про проведення високодозної хіміотерапії з аутотрансплантацією кісткового мозку, – зазначає завідувачка обласного центру дитячої онкології та гематології Оксана Глухарева. – Наприкінці квітня ми і виконали вперше у дитини ТКМ. Зараз пацієнт перебуває у задовільному стані. Ми щиро дякуємо «старшим» гематологам-онкологам нашого диспансеру за допомогу, вдячні й Олександру Лисиці за фахову консультацію та наставництво.

Як зазначила завідувачка обласного лікавально-діагностичного гематологічного центру Олена Лук’янець, усього на Черкащині проведено 41 ТКМ. Усе це відбувається в межах бюджетного фінансування.

У своєму дописі у фейсбуці Олександр Лисиця зазначив:

«Я завжди задаю собі питання, чого ми вартуємо без допомоги іншим?

Це історія про відданість справі, цілеспрямованість та невтомний рух… Не задля особистих інтересів, а для сотень людей, які чекають допомоги у своїй країні…

Ранок, вихідний, але тебе чекають люди, фахівці, в яких ‘’горять очі’’ до справи всього їхнього життя. Шлях до Черкас мальовничий та краєвиди неньки вражають…

Зустріч із колегами. Історія становлення Черкаського обласного онкологічного диспансеру від людини, яка своєю невтомною працею та незламністю характеру просто захоплює і головне досягає мети через 22 роки, хоча майже будь-яка людина вже б зупинилась та опустила руки, але це не про Віктора Парамонова та його команду однодумців.

Аналіз можливостей, логістика надання високоспеціалізованої допомоги, розробка комунікації та взаємодії з НДСЛ «Охматдит», обговорення пацієнтів, шляхів вирішення деяких  організаційних питань, покроковий зважений план дій і звісно мрії, бо все починається з мрії…

Комусь здається, що його план дій, стратегія, бачення – найкращі… Хоча він жодного разу не тримав за руку невиліковного хворого, не казав мамі дитині, що ми вже безсилі, в нього на руках не помирала малеча, від відсутності обладнення, яка так і не почула першого дзвоника… Мені довелось переживати ці емоції і жодного разу я не міг змиритись і не збираюсь! В нас є однодумці і в нас все вийде!»

Ми переконані, що разом, спільними зусиллями, нам удасться реалізувати не один план, втілити не одну мрію, врятувати не одне життя. Працюємо!


meds-gol-1200x893.jpg

У Черкаському обласному онкологічному диспансері відбулася низка заходів з нагоди Дня медсестри. Свято традиційно відзначають у світі 12 травня.

Під час конференції керівництво закладу привітало медичних сестер відзнаками й квітами.

За сумлінну працю щодо забезпечення належної медичної допомоги населенню області, високу якість роботи, професійну майстерність, відданість своїй справі та з нагоди Всесвітнього дня медичної сестри почесною грамотою та премією в розмірі 1000 грн нагородили:

🔸Плахотню Інну Василівну – сестру медичну старшу обласного центру клінічної онкології (онкохіміотерапевтичний);

🔸Рідкоплет Альону Юріївну – сестру медичну стаціонару (процедурного кабінету хіміотерапії) обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру;

🔸Понуркевич Наталію Іванівну – сестру медичну стаціонару (палатна) палат хіміотерапії гемобластозів обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру;

🔸Гарячук Оксану Володимирівну – сестру медичну дитячого стаціонару (палатна) обласного центру дитячої онкології та гематології з ліжками денного перебування;

🔸Шевченко Марину Михайлівну – сестру медичну дитячого стаціонару (палатна) обласного центру дитячої онкології та гематології з ліжками денного перебування;

🔸Зеленько Вікторію Олександрівну — фельдшера-лаборанта цитологічної лабораторії Центру спеціальних лабораторних досліджень;

🔸Казеку Наталію Миколаївну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру діагностики новоутворень;

🔸Білову Ліну Сергіївну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру онкогінекології та здоров’я жінки;

🔸Джулай Любов Іванівну – сестру медичну (процедурного кабінету хіміотерапії) відділення клінічних випробувань;

🔸Розсоху Ольгу Миколаївну – сестру медичну – анестезиста відділення анестезіології та інтенсивної терапії;

🔸Шпак Лесю Василівну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру онкохірургії;

🔸Борщ Наталію Миколаївну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру онкохірургії;

🔸Смаглій Ольгу Іванівну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру онкохірургії;

🔸Кононцеву Світлану Вікторівну – рентгенолаборанта обласного центру променевої діагностики новоутворень (рентгенодіагностичне відділення);

🔸Шакіну Людмилу Анатоліївну – рентгенолаборанта обласного центру променевої діагностики новоутворень (рентгенодіагностичне відділення);

🔸Сененко Марину Русланівну – сестру медичну стаціонару (процедурного кабінету) обласного центру пластичної реконструктивної та малоінвазивної онкоурології;

🔸Кужман Марину Григорівну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології;

🔸Коваль Ольгу Михайлівну – сестру медичну стаціонару (палатна) центру паліативної допомоги;

🔸Лященко Любов Олександрівну – сестру медичну стаціонару (палатна) центру паліативної допомоги;

🔸Кривенко Ларису Миколаївну – фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії Центру спеціальних лабораторних досліджень;

🔸Василенко Ольгу Степанівну – фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії Центру спеціальних лабораторних досліджень;

🔸Степанюк Тетяну Володимирівну – лаборанта медичного патологоанатомічного відділення з лабораторією імуногістохімічних досліджень Центру спеціальних лабораторних досліджень.

Також подякою та премією нагородили:

🔹Радзівіл Марину Олександрівну – сестру медичну стаціонару (блоку закритих джерел випромінювання при роботі на внутрішньо-порожнинному гамма-терапевтичному апараті) обласного центру променевої терапії та радіаційної онкології;

🔹Кондрю Тетяну Віталіївну – сестру медичну поліклініки (лікарських кабінетів) обласного центру пластичної реконструктивної та малоінвазивної онкоурології;

🔹Фулей Мар’яну Василівну – сестру медичну дитячого стаціонару (процедурного кабінету хіміотерапії) обласного центру дитячої онкології та гематології з ліжками денного перебування;

🔹Тараненко Любов Марківну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру;

🔹Марченко Тетяну Степанівну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру;

🔹Торбу Мар’яну Станіславівну – сестру медичну стаціонару (палатна) обласного центру онкогінекології та здоров’я жінки;

🔹Черненко Світлану Валентинівну – сестру медичну (процедурного кабінету хіміотерапії) відділення клінічних випробувань.


intervyu-z-medsestroyu-1200x800.jpg

Ніна Безугла 18-річною почала працювати медичною сестрою в гематологічному відділенні, 17 років виконувала обов’язки старшої медсестри в центрі радіаційної онкології. Із березня 2020 року фахівчиня обіймає посаду головної медичної сестри.

Вона розповіла про специфіку діяльності, приємні випадки, які траплялися під час трудової діяльності, та мотивацію в роботі.

🔹 Як Ви обрали професію?

– Ключовим моментом обрання майбутнього фаху стала моя присутність на роботі в мами. Вона працювала санітарною фельдшеркою в селі, але виконувала обов’язки медсестри. Тоді в населеному пункті функціонували фельдшерсько-акушерський пункт, амбулаторія та невеликий стаціонар. Якось до закладу привезли жінку з травмою голови. Лікарі мене не прогнали, тому я з цікавістю спостерігала за хірургічною обробкою рани. Потім удома тренувалася робити первинну обробку рани на ляльках. Після 8 класу не роздумуючи вступила до Черкаського медичного училища. Тут в 2011 році отримала базову вищу освіту за напрямом підготовки «Сестринська справа» та здобула кваліфікацію бакалавра медицини: медична сестра.

🔹 Як Ви вважаєте, якою має бути медична сестра?

– Хто обрав фах медичної сестри, має розуміти, що повністю присвячуватиме себе роботі. Особливо люди, які працюють у дитячому онкогематологічному відділенні. Я завжди пишаюся цими спеціалістами, адже непросто доглядати за дітками і спілкуватися з мамами, які контролюють процес лікування. Також медсестра має бути чесною, бездоганною виконавицею професійних обов’язків. Така працівниця не повинна допускати помилок, однак якщо це й станеться, то виявити мужність повідомити про огріх лікуючого лікаря. Водночас медична сестра має сприймати біди інших, ніби свої, і ставитися до пацієнтів, як до рідних.

🔹 Назвіть особливості роботи медсестри?

– Медична сестра – це права рука лікаря, людина, яка 80% часу присвячує догляду за пацієнтом. Зокрема, вона забезпечує кваліфікований медичний та сестринський нагляд, соціальну та психологічну підтримку протягом довготривалого лікування, реабілітацію онкологічних хворих, які перебувають у диспансері.

🔹 Який найбільш приємний випадок трапився за весь час роботи?

– Найбільш приємні випадки для мене – коли пацієнт виписується в задовільному стані і тривалий час не звертається до фахівців онкодиспансеру. Добре на вулицях міста зустріти людину, яка перебуває в стані ремісії. Я знаю пацієнтку, яка давно бореться з раком грудної залози. Без зайвих перебільшень захоплююся хоробрістю та силою цієї жінки, вона є взірцем для інших. Адже ця пацієнтка завжди натхненна й  усміхнена. У такі моменти відчуваєш гордість, що твоя робота – немарна.

🔹 Чи виникали у Вас емоційні перешкоди під час професійної діяльності?

– Я швидко влилася в роботу. Буквально на першому моєму чергуванні трапився екзитус (летальний випадок), тому часу не було, аби розслабитися чи витрачати енергію на емоції. Щодня потрібно було наполегливо й терпляче виконувати професійні обов’язки. Зокрема, доводилося тричі на добу роздавати значну кількість лікарських препаратів, робити внутрішньо-м’язові ін’єкції та перев’язки після біопсії. Можливо, я була вже підготовлена з дитинства. Коли завершила навчання з червоним дипломом, мене переповнювала гордість, тому майбутню роботу одразу ж полюбила.

🔹 Що Ви цінуєте в роботі?

– Як адміністраторка я відійшла від безпосередньої роботи з хворими, тому зараз радію досягненням колег та хорошому самопочуттю пацієнтів. Пишаюся, що люди вступають у довготривалу ремісію після трансплантації кісткового мозку та почуваються значно краще у результаті пересадки нирки. Найбільша цінність – бачити плоди своєї праці, бо це – додатковий стимул постійно вдосконалюватися та примножувати здобуте.

🔹 Що Ви хочете побажати колегам у день професійного свята?

– Нині в закладі працює 233 молодші спеціалісти з медичною освітою, із них – 191 медсестра та один медичний брат. Кожному працівникові бажаю спокою в нелегкій праці, терпіння до вимогливих пацієнтів, уважного й відповідального ставлення до своєї справи. Хочу, аби ви завжди чули щиру подяку за докладені зусилля. Тепла і найдобріших подарунків долі!

 

Спілкувалася журналістка «Нової Доби» Наталія Кузнєцова


medsestra.png

Шановні медичні сестри! У цей день ми раді привітати вас з професійним святом!

Бажаємо всім вам міцного здоров’я, успіхів у роботі, сімейних гараздів та благополуччя. Нехай чуйність і доброта, якою ви ділитеся з пацієнтами,  повертаються до вас сторицею.

Низький уклін за вашу важливу працю! За вашу життєлюбність, розуміння чужої біди, жертовність та любов до людей!

Ви у нас найкращі! Цінуємо вас!


pechinka.png

Печінка – один із найважливіших органів людського тіла. Щороку кількість хворих, які потребують оперативного втручання на печінці збільшується. Це відбувається через низку суспільно-природничих, екологічних та медичних проблем.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я рак печінки посідає шосте місце серед найбільш поширених пухлин. Завідувач, лікар-хірург-онколог обласного центру онкохірургії Черкаського обласного онкологічного диспансеру Костянтин Косьмина розповів про чинники виникнення хвороби та сучасні тенденції в лікуванні.

Клінічно розрізняють первинний (злоякісна пухлина, що формується в органі) та вторинний рак печінки (метастази новоутворень, локалізованих в інших органах).

Через значний об’єм крові, що проходить через печінку, а також інші недостатньо вивчені фактори, орган є одним із найпоширеніших місць для метастазів. Пухлини, що виникають у товстій кишці, підшлунковій залозі, шлунку, легенях, молочних залозах можуть уражати печінку у вигляді вторинних вогнищ.

Однак іноді злоякісне новоутворення може виникнути власне в клітинах печінки. Гепатоцелюлярна карцинома, зазвичай, розвивається у вигляді однієї або кількох пухлин, що руйнує нормальну тканину. Такий первинний рак печінки може поширюватися й на інші частини тіла, зокрема, легені та лімфатичні вузли.

Інший різновид первинної пухлини – внутрішньопечінкова холангіокарцинома.  Новоутворення розвивається з клітин, що вистилають жовчні протоки. Це захворювання фіксують рідше, ніж гепатоцелюлярну карциному.

Симптоми та ознаки раку печінки

Рак печінки не так легко запідозрити та діагностувати, адже більшість його ознак і симптомів, зазвичай, неспецифічні. Адже слабкість, швидка втомлюваність, невмотивована втрата ваги або зниження апетиту притаманні багатьом захворюванням. Більш характерні ознаки ураження печінки з’являються під час збільшення пухлини. У таких випадках відбувається зміна розміру живота (через збільшення печінки), або скупчення рідини (так званого асциту), а також жовтяниця — жовтий відтінок шкіри та очей, темне забарвлення сечі.

Які існують методи лікування раку печінки?

Найбільш поширеним методом лікування первинного раку печінки є  видалення злоякісного новоутворення хірургічним шляхом. На жаль, операцію не завжди можна виконати. Для цього існує декілька причин: у першому випадку, якщо в пацієнта діагностували цироз, то функція печінки є занадто поганою, аби пацієнт міг безпечно перенести операцію. У другому випадку – пухлинний процес є поширеним і немає технічної можливості для радикальної операції.

Часто в печінці є інші крихітні вогнища раку, що не видно під час хірургічного втручання чи сканування, але з часом після успішної операції вони можуть збільшитися в розмірах. Попри це, хірургічні методи постійно вдосконалюються і стають безпечнішими та ефективними.

У випадках, коли видалення пухлини неможливе, застосовують інші методи лікування. До них зараховують хіміотерапію — системну або локальну (вводиться безпосередньо в судини печінки), мікрохвильову та радіочастотну абляцію (руйнування пухлини за допомогою теплової енергії), променеву терапію.

Отже, треба пам’ятати, що ті, хто має високий ризик розвитку раку печінки, повинні регулярно проходити обстеження. Цей вид онкозахворювання краще підлягає лікуванню, якщо діагностується на ранніх етапах.

Скринінг — це єдиний ефективний спосіб виявити пухлину на ранніх стадіях, адже симптоми в таких випадках малопомітні або відсутні. Пацієнтам групи високого ризику, а саме тим, у кого є хронічні захворювання печінки вірусного або іншого походження, варто проходити регулярні обстеження. До них належать: ультразвукове дослідження, комп’ютерна томографія та аналізи крові за призначенням лікаря. Також варто зробити щеплення від гепатиту В, якщо ви не вакцинувалися в дитинстві.

Команда обласного центру онкохірургії Черкаського онкодиспансеру продовжує роботу в напрямку лікування та хірургії печінки й жовчовивідних шляхів. Це високотехнологічна галузь, що потребує високої майстерності та злагодженості в роботі фахівців різних профілів. Ці чинники впливають на отримання високих клінічних результатів.

За консультацією можна звернутися до завідувача, та фахівців обласного центру онкохірургії КНП Черкаського обласного онкологічного диспансеру ЧОР: xirurg@onko.ck.ua, (067)474-29-22.


velikd.jpg

Вітаємо вас зі світлим і радісним святом – Великоднем. Бажаємо щастя, радості, віри і благополуччя!

Нехай чудесне свято Пасхи принесе любов та світло у вашу родину, щирість та добро у взаємини, а головне – здоров’я і мир.

Із найкращими побажаннями колектив Черкаського обласного онкодиспансеру


operacziya1-1200x800.jpg

Першу велику анатомічну резекцію печінки з приводу об’ємного метастазу колоректального раку успішно провели у Центрі онкохірургії Черкаського онкологічного диспансеру нещодавно. 

За словами завідувача, лікаря-хірурга-онколога обласного центру онкохірургії Черкаського обласного онкологічного диспансеру Костянтина Косьмини, пацієнт із патологією прямої кишки (злоякісна пухлина), маючи великий метастаз в печінці після проведеного комісійного огляду та визначеною стадією, відповідно до протоколу, отримав повний курс спеціального лікування.

➖ Спочатку – повний цикл  променевої терапії, далі – оперативне втручання з приводу пухлини прямої кишки (виконали  первинну резекцію прямої кишки з превентивною стомою), згодом – повний курс хіміотерапії. Це зменшило метастатичне враження печінки на 15%. Наступним етапом в плані лікування передбачили проведення анатомічної резекції печінки. Тож бригада фахівців вирішила готувати пацієнта до оперативного лікування, – зазначив Косьмина.

Як зауважив медик, загалом хірургічне лікування печінки має декілька варіантів: анатомічні резекції, хірургічні  та  атипові. Ці три методи різняться між собою.

➖ Хірургічна резекція передбачає оперативні втручання, які полягають у видаленні первинної пухлини в поєднанні з резекцією метастазів печінки,  атипова – видалення ураженої частини без урахування судинного й жовчного плину. Анатомічна ж резекція набагато складніша, її виконують з урахуванням усієї анатомічної будови печінки, – пояснив лікар-хірург-онколог.

Костянтин Косьмина розповів, що печінка має декілька сегментів, які утворені за рахунок анатомічної будови. Кожен із них має відповідне кровопостачання, крововідплив і дренування за рахунок жовчних шляхів.

➖ Коли метастатичний процес займає декілька цих зон, то йдеться якраз про анатомічну резекцію, що передбачає вилучення враженої ділянки печінки з урахуванням її анатомічної будови, кровопостачання і краю резекції. Зауважу, що край має бути абсолютно «чистим», інакше не вдасться видалити пухлинний процес у межах здорових тканин, і в результаті може статися  рецидив, – сказав фахівець.

За його словами, здійснення анатомічної резекції загалом потребує виваженого підходу і скрупульозності: перев’язуються важливі судини, виключаються з кровотоку ділянки печінки; при цьому потрібно передбачити об’єм функціонального залишку  тканини печінки, щоб уникнути можливої печінкової недостатності.

➖ До того, як призначити оперативне втручання й окреслити специфіку його виконання, пацієнту необхідно провести додаткові обстеження: КТ-моделювання (для вивчення анатомічної структури кровоносної системи печінки) і МРТ печінки (дає інформацію про відношення цієї пухлини або метастатичного процесу до магістральних судин і про те, чи потребують вони протезування), – наголосив завідувач обласного центру онкохірургії Черкаського обласного онкологічного диспансеру.

Косьмина зазначив, що сьогодні великі й об’ємні оперативні втручання на печінці в Україні успішно здійснюють і державні, і приватні клініки, проте їх небагато. Це, зокрема, Інститут раку, Інститут трансплантології імені Шалімова, а також фахівці із Запоріжжя, Львова, Харкова.

➖ Такі масштабні операції – доволі складний напрямок роботи, але люди цього потребують. Фахівцям нашого закладу це цікаво, тому вони продовжують працювати в цьому напрямку, попри його складність, – сказав лікар-хірург-онколог.

Костянтин Косьмина додав, що злоякісне захворювання в організмі людини – це не вирок. Навіть IV стадія онкологічного процесу нині доступна для лікування з хорошими результатами.

➖ Наша команда хоче продемонструвати, що сьогодні лікування пацієнтів із наявними процесами віддалених метастазів, особливо в печінці, можливе. Задля проведення оперативних втручань ми закупили відповідний інструментарій і об’єднали фахівців, які пройшли відповідні стажування не лише в Україні, а й за кордоном, – поділився завідувач обласного центру онкохірургії Черкаського обласного онкологічного диспансеру.

Медик розповів, що сформована хірургічна бригада здатна виконувати такі масштабні операції та інформує, що пацієнти із наявністю метастатичних процесів колоректального раку в печінці можуть отримувати медичну допомогу не лише в медзакладах столиці чи за кордоном.

➖ На черзі вже маємо п’ятьох пацієнтів, які вже прооперовані з приводу колоректальної пухлини. Вони мають об’ємні процеси в печінці – як у правій, так і в лівій долях, зараз пацієнти проходять курси хіміотерапії. Після цього отримаємо облік результатів. Ми плануємо здійснити оперативне втручання для видалення метастатичних процесів анатомічних резекцій печінки, – зазначив Косьмина.

Наші лікарі прагнуть рухатися й надалі. Зокрема, наблизити цю медпослугу до жителів Черкащини та, можливо й суміжних областей, і розширити об’єми оперативних втручань до гемігепатектомії (видалення половини органа, як один із етапів  підготовки до органної трансплантації) на базі обласного Центру онкохірургії, – поділився лікар-хірург-онколог.

За консультацією можна звернутися до завідувача, лікаря-хірурга-онколога обласного центру онкохірургії Черкаського обласного онкологічного диспансеру Костянтина Косьмини: xirurg@onko.ck.ua, (067)474-29-22.


1111-1200x800.jpg

Черкаський центр паліативної допомоги функціонує понад чотири роки. Нині у закладі перебуває 15 хворих. Завідувач Максим Босенко розповів про специфіку надання паліативної допомоги на Черкащині.

Що таке паліативна допомога?

➖ Це комплекс заходів, що спрямовані на покращення якості життя людей з невиліковними захворюваннями, зменшення фізичних та моральних страждань пацієнтів та збереження людської гідності на фінальній стадії життя. Паліативна допомога передбачає раннє виявлення, точне діагностування симптомів болю, ретельну оцінку стану та симптоматичну терапію, надання психологічної, соціальної допомоги хворому та його близьким незалежно від захворювання, віку, соціального статусу. Її можна отримати на будь-якому етапі хвороби, навіть паралельно з радикальною терапією.

Які завдання та особливості паліативної допомоги?

➖ Насамперед, це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення перебігу тяжкої хвороби, зменшення болю та симптомів. Також потрібно пояснити пацієнту та його рідним, що смерть є природним етапом, а наше завдання – допомогти хворим – підвищити якість життя.

🔸Паліативна допомога не спрямована на прискорення чи відтермінування смерті. Вона передбачає психологічні та духовні аспекти догляду за хворими та їхніми близькими. Зокрема у поєднанні з іншими методами терапії (хіміотерапія і променева терапія). Також фахівці допомагають вирішити юридичні та соціальні питання, що стосуються невиліковної хвороби чи смерті людини.

Як Ви оцінюєте стан паліативної допомоги в Черкасах?

➖ Варто зазначити, що в нас паліативна допомога стрімко розвивається. Попри певні труднощі, фахівці докладають максимум зусиль, аби хворі могли повноцінно скористатися медико-соціальними послугами. Більшість лікувальних установ зацікавилися цим питанням, коли Національна служба здоров’я України зарахувала паліативну допомогу в окремий пакет у Програму медичних гарантій. Відповідно лікарні намагалися укласти договір з НСЗУ, аби отримувати кошти. Відтоді в суспільстві з’явилося чітке усвідомлення визначення «паліатив».

🔸Зараз основні надавачі паліативних послуг у Черкасах – це Друга міська лікарня відновного лікування (на базі закладу функціонує паліативне відділення та виїзна служба) і Центр паліативної допомоги при Черкаському обласному онкологічному диспансері.

🔸У нашому закладі працює команда висококваліфікованих фахівців: медсестер, психологів, соціальних працівників та волонтерів. Здебільшого до Центру звертаються пацієнти онкологічного профілю, яким не вдалося побороти хворобу і їхнє лікування припинилося. Однак люди хочуть позбутися болю та патологічних симптомів, що заважають жити без страждань. Адже навіть слабкість, нудота чи безсоння є приводом, аби отримувати паліативне лікування. Проблема в тому, що в більшості випадків пацієнти звертаються на прикінцевому етапі, а це – неправильно. Хворі мають отримувати повноцінну допомогу з моменту встановлення невиліковного діагнозу, навіть за найбільш сприятливого перебігу захворювання.

Які послуги надає Черкаський центр паліативної допомоги?

➖ Ми надаємо паліативну допомогу в декількох основних напрямах: медичному, психологічному, духовному та соціальному. Спеціалісти забезпечують пацієнтів фармакологічними засобами, медикаментозною чи фізичною терапією. Лікарі можуть зробити хірургічне втручання або мініоперацію, наприклад, забрати рідину з черевної або грудної порожнини. Варто зазначити, що паліативна хірургія спрямована не на повноцінне одужання, а на покращення самопочуття.

🔸Духовний та психологічний аспект – взаємозалежні, адже після встановлення невиліковного діагнозу людина перебуває у стані розпачу та відчаю. Незначна кількість пацієнтів адекватно сприймають погані новини щодо змін, які відбуваються з їхнім здоров’ям та життям. Аби покращити внутрішні відчуття хворих у Центрі працюють психологи, які забезпечують моральну підтримку. Зокрема, волонтер-капелан водночас надає і консультації з питань психічного здоров’я, і духовні послуги. Ніхто не змушує хворих спілкуватися з фахівцями, але якщо вони виявляють бажання поговорити, то в закладі можуть скористатися цією можливістю.

🔸Також ми надаємо й соціальну допомогу: спрямовуємо пацієнта в соціальний центр або запрошуємо фахівця до нашого закладу. Для інших ці питання є непомітними, а для хворих вони – безцінні. Перераховані чинники – це повнота паліативної допомоги та комплекс взаємозалежних заходів.

Як пацієнт може потрапити до закладу?

➖ Хочу наголосити, що алгоритм потрапляння до Центру дуже простий. Однак у більшості хворих переважає психологічний складник – створення бар’єрів. Деякі вважають, що за послуги доведеться багато заплатити, хтось переконаний, що довго стоятиме в черзі до лікарів, аби заповнити купу супровідних документів. Пацієнтами керує розгубленість, тому доки їх не приведуть сюди за руку, вони самостійно не звернуться.

🔸По-перше, ми працюємо відповідно до Програми медичних гарантій та угоди з НСЗУ, тому пацієнту треба зробити лише дві речі – отримати направлення від сімейного лікаря та документи, що підтверджують діагноз. За законом направлення є безадресним, тобто фахівець зазначає в документі код паліативної допомоги у графі «послуги госпіталізації». До того ж, людина може звернутися не лише до нас, а й до центрів, які функціонують на всій території України.

🔸Якщо направлення заповнено правильно, то пацієнт звертається до мене за підписом щодо госпіталізації, і за пів години хворий опиняється в Центрі. Трапляються випадки, коли до закладу привозять людину, яка вже не ходить або відчуває нестерпний біль. Тоді ми госпіталізуємо хворого та починаємо лікування, а близькі паралельно заповнюють документи. Адже у пріоритеті – людина, а не папірці.

Скільки в середньому коштує лікування паліативних хворих?

➖ Згідно з Програмою медичних гарантій лікування є безкоштовним. Зокрема, виїзна служба, яка обслуговує хворих у межах міста та найближчих населених пунктах безоплатно забезпечує пацієнтів опіоїдними анальгетиками. Центру та онкодиспансеру це матеріально невигідно, бо Програма не відшкодовує лікування хронічного болю за рахунок сучасних трансдермальних систем доставляння фентанілу.

🔸Курс фентанілового пластиру, який розрахований на місяць (один випадок), коштує 15 тисяч гривень. Натомість ми отримуємо від НСЗУ трохи більше 8 тисяч гривень. Людина може перебувати на лікуванні 2-3 місяці або й пів року, а фахівці отримують за надання послуг невеликі суми. Однак ми намагаємося безкоштовно забезпечувати хворих препаратами, які можна купувати державним коштом. Тож безоплатно надаємо медичні послуги хворим, які перебувають вдома та на стаціонарі.

🔸Деякі заклади, що спеціалізуються на наданні паліативної допомоги, не мають ліцензію на відпуск сильнодіючих опіоїдних анальгетиків. У цьому випадку лікарі спрямовують хворого до сімейного лікаря, аби той виписав знеболювальні. Однак, я вважаю, що це не паліативна допомога. Ми працюємо лише за умовами Пакету і намагаємося надати людям усе необхідне.

У чому полягає різниця лікування хворих в паліативних центрах та інших медичних стаціонарах?

➖ Будь-яка лікувальна установа, що надає медичні послуги, ставить за мету – відновити пацієнта, а також спрямувати будь-які лікувальні дії та маніпуляції на одужання хворого. Ми працюємо з людьми, в яких встановлений невиліковних діагноз, тому в цьому випадку повністю ліквідувати всі наслідки хвороби – неможливо. Наші фахівці допомагають позбутися симптомів, що погіршують стан хворого: лікують біль, нудоту та відсутність апетиту. Усі дії спрямовані на те, аби людина могла комфортно дожити той час, який їй лишився.

Які існують міфи про паліативних хворих?

➖ Більшість людей вважають, що паліативну допомогу надають наприкінці життя, коли прийшла пора вмирати. Цей міф абсолютно безглуздий, бо паліативна допомога – це не про смерть, а про життя. Комплекс заходів допомагає пацієнтам жити місяцями і роками. Наприклад, у нас є хворий, який перебуває на лікуванні чотири роки. Фахівці діагностували в нього нейропухлину, що не знищує організм, але й не дає повноцінно жити через сильний нейропатичний біль. Пацієнт систематично перебуває під наглядом лікарів та отримує медичні послуги. Це стосується й інших хвороб: післяінсультного стану, органічного ураження центральної нервової системи, проблем з опорно-руховим апаратом та останніх стадій онкологічного захворювання. Хворі, беззаперечно, повинні отримувати паліативну допомогу, аби покращити якість життя від моменту встановлення невиліковного діагнозу. 

🔸Інший найбільш поширений міф, що морфін призначають, коли людина вмирає або цей препарат може спричинити появу раку. Коли хворий говорить: «Не давайте мені наркотики», то доводиться пояснювати, що морфін – сильний знеболювальний засіб опіоїдного ряду. Головна відмінність препарату від наркотику, який можна отримати деінде, що медикамент повністю очищений від двох основних речовин – наркотину і табаїну (вони  й спричиняють наркотичне сп’яніння). Люди, насамперед, отримують препарат для знеболення. Натомість наркотичне сп’яніння від лікарського засобу отримати вкрай важко, ба більше, майже неможливо. Коли я спілкуюся з пацієнтами на цю тему, то вони погоджуються на лікування і починають ставитися до цього більш розумно.

🔸Також помилкове судження, що паліативна допомога – це викинуті гроші на вітер. Це безглуздий міф і дикунський підхід, бо дати змогу людині дожити той час, що їй залишився з важкою хворобою – це тест суспільства на людяність. Так, це не прибуткова і не комерційна діяльність, але паліативна допомога – сфера, що робить суспільство гуманним і цивілізованим.


gemofiliya.jpg

За ініціативою Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я та Всесвітньої Федерації Гемофілії 17 квітня був оголошений Всесвітнім днем боротьби з гемофілією.

Метою створення і проведення Всесвітнього дня гемофілії є привернення уваги світової громадськості, політиків, чиновників від сфери охорони здоров’я і рядового медичного персоналу до проблем з якими щодня стикаються хворі на гемофілію, підвищення їх обізнаності про це спадкове захворювання, пов’язане з порушенням процессу згортання крові.

Дата для проведення «Дня гемофілії» булла обрана організаторами не випадково, це своєрідна данина поваги творцеві Всесвітньої федерації гемофілії Френку Шнайбелю, який народився саме в цей день.

Всесвітній день гемофілії відзначається щороку під новим девізом, який акцентує увагу на тій чи іншій проблемі пов’язаної з цією непростою хворобою.

Гемофілія – генетичне захворювання, пов’язане з порушенням коагуляції (згортання) крові. Близько 90% усіх спадкових порушень згортання крові припадає саме на гемофілію. Хворіють на це захворювання чоловіки, жінки лише передають його своїм дітям.

Поширеність гемофілії у більшості європейських країн становить 13–18 випадків на 100 тисяч чоловічого населення.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я та Всесвітньої федерації гемофілії, цей показник становить 1:10 тисяч новонароджених хлопчиків.

У всьому світі нараховується близько 350 тисяч хворих на гемофілію.

При гемофілії спостерігаються надмірні кровотечі, гематоми, які проявляються вже в ранньому дитячому віці, частіше на першому році життя. Коли дитина починає активно рухатись, повзати, батьки звертають увагу на крововиливи та кровотечі, які довго не минають. В таких випадках важливо негайно звернутися до лікаря.

У дитини можна запідозрити гемофілію у таких випадках:

🔸 тривала кровотеча із пупкової ранки;

🔸 великі кефалогематоми;

🔸 кровотеча з місця ін’єкції;

🔸 неврологічна симптоматика на тліанемії (церебральнакровотечаза тяжких форм перебігузахворювання);

🔸 кровотеча зі слизової оболонки ротової порожнини у період прорізування молочних зубів;

🔸 виникнення гематом навіть при незначномутравмуванні.

Будь-яка лікувальна маніпуляція, яка супроводжується пошкодженням судин (видалення зуба, операції та ін.) є потенційно небезпечною для дитини, оскільки вона може спровокувати масивну крововтрату, і навіть призвести до загибелі дитини.

Найтиповішим проявом захворювання є крововиливи у великі суглоби. Вони можуть виникати раптово без будь-якої травми. Найчастіше захворювання уражає коліна, лікті.

Внутрішньосуглобова кровотеча спричиняє набряк та біль у суглобі, при цьому може підвищуватися температура тіла. Крововиливи у суглоби, які часто повторюються, призводять до руйнування хряща та гемартрозу.

Характерними є підшкірні, внутрішньом’язові гематоми, які можуть досягати великих розмірів. При гемофілії спостерігаються кровотечі з носа, з сечових шляхів, кишково-шлункові, після видалення зубів. Особливо небезпечними є такі ускладнення гемофілії як крововиливи у головний і спинний мозок та життєво важливі органи, що можуть призвести до смерті хворого. Також загрозливими для життя є крововиливи у ділянку шиї, гортані, язика, оскільки вони стають причиною асфіксії.

Ускладнення гемофілії:

🔸 прогресування ураження суглоба (підвивихи, контрактури, анкілоз);

🔸 ниркові кровотечі;

🔸 гематоми, які механічно здавлюють сусідні структури (нервово-судинні пучки, м’які тканини, мозок та ін.);

🔸 гепатит;

🔸 внутрішні кровотечі;

🔸 крововилив у мозок;

🔸 постгеморагічна анемія;

🔸 ятрогенне інфікування дитини через часті переливання крові;

🔸 інвалідизація;

🔸 летальний результат у разі масивної внутрішньої або внутрішньомозкової кровотечі.

Гемофілія на сьогодні невиліковна, але її перебіг повністю і вдало контролюється за допомогою ін’єкцій пацієнтові відсутнього фактора згортання крові, в більшості випадків, виділеного з донорської крові. Іншими словами, нездоровим переливають гемопрепарати, що містять відсутні причини згортання – антигемофільну плазму, кріопреципітат, концентрати VIII фактора.

Профілактичні заходи, за легкого перебігу хвороби, спрямовані на максимальне усунення травмуючого фактора, у разі виникнення невеликих зовнішніх ран використовують гемостатичну губку, фібринову плівку, місцеві кровоспинні засоби.   Хірургічні методи лікування застосовують при гемартрозі, внутрішніх і церебральних кровотечах. У разі накопичення великої кількості крові в суглобі, проводиться пункція та евакуація вмісту. Внутрішні кровотечі вимагають виконання ургентної лапаротомної операції. За невеликих гемартрозів уражений суглоб іммобілізують, забезпечують спокій і холод.

Серед загальних профілактичних заходів важливо виділити:

📍 харчування дитини з гемофілією має містити достатню кількість вітамінів і мікроелементів;

📍 потрібно уникати внутрішньом’язових, підшкірних і внутрішньошкірних ін’єкцій;

📍 необхідно виключити застосування нестероїдних протизапальних препаратів (оскільки вони можуть спровокувати шлункову кровотечу).

Для профілактики гемофілії рекомендується перед вступом у шлюб проходити медико-генетичну консультацію.

Як правило, жінкам, які є носіями гена гемофілії, не рекомендують мати дітей.

Якщо жінка вагітніє від чоловіка, який хворий на гемофілію, то на терміні від чотирнадцяти до шістнадцяти тижнів, такій парі рекомендують зробити УЗД, щоб дізнатися стать майбутньої дитини.

У разі, якщо дитина, дівчинка, лікарі можуть порекомендувати переривання вагітності, щоб уникнути подальшого розповсюдження захворювання.

Визначити жінку, яка носить ген гемофілії, можна за допомогою біохімічногоа налізу крові.

Якщо на ранній стадії розпочати лікування та продовжувати його регулярно, це допоможе в подальшому уникнути кровотеч і покращити якість життя людини.

Цьогорічна тема Всесвітнього дня боротьби з гемофілією – «Візьміть участь».

Поділіться цією інформацією, це буде ваш невеликий внесок у боротьбі з цією хворобою.

Якомога більше людей мають знати, що порушення згортання крові – це не кінець світу. Із цим захворюванням можна вести нормальне життя!


operacziya-1200x900.jpg

Фахівці Черкаського обласного онкологічного диспансеру вчетверте здійснили успішну трансплантацію нирки. Операцію провели 27 березня, а сьогодні пацієнтку Ярославу Алексейченко вже виписали додому.

За словами жінки, проблеми з функціонуванням нирок з’явилися ще в 2017 році.

– Тоді я перебувала на гемодіалізі понад місяць і завдяки процедурі самопочуття трохи покращилося. Проте в січні 2019 року нирки знову припинили нормально функціонувати й протягом року мені довелося їздити до лікарні, яка знаходиться за 35 кілометрів від Ічні (Чернігівська область), – сказала Алексейченко.

Звернутися до лікарів Черкаського обласного онкодиспансеру Ярослава вирішила після перегляду сюжету про першу трансплантацію нирки на Черкащині.

– Я зрозуміла, що потрібно шукати вихід і тому ризикнула. У грудні ми зідзвонилися з лікарем Романом Морару-Бурлеску, а за місяць уже готувалися до трансплантації з мамою. Однак вона не підійшла, тож подальше обстеження проходили з батьком. На щастя, отримали позитивні результати і почали готуватися до операції. Перед хірургічним втручанням ми хвилювалися. Однак інші дівчата, які вже процес цей пройшли, заспокоювали. Усе минуло успішно, хоча й виникли незначні ускладнення, – зазначила Ярослава Алексейченко.

Як зауважив завідувач обласного центру пластичної реконструктивної та малоінвазійної онкоурології Черкаського обласного онкологічного диспансеру Роман Морару-Бурлеску, цю хірургію не можна організувати шаблонно.

– У кожного пацієнта свій життєвий шлях до трансплантації й індивідуальна хірургічна історія. Тому всі випадки не можна порівнювати. Бувають моменти, коли ми думаємо, що попереду важка операція, але потім усе минає легко, і навпаки. Після операції в Ярослави виникло ускладнення – тромбоз судин нирок, що трапляється досить рідко. Ми здійснили повторне хірургічне втручання. Нині нирка нормально функціонує, уже без гемодіалізу, – сказав Морару-Бурлеску.

Ярослава Алексейченко розповіла, що відчуття після трансплантації незрівнянні.

– Це набагато краще, ніж періодично перебувати на гемодіалізі. Адже після процедури з’являлися побічні симптоми: головний біль, слабкість та нудота. Тому пересадка нирки була необхідною. До речі, тато теж чудово почувається та  вже веде активний спосіб життя, – поділилася жінка.

Мама пацієнтки Тетяна Ілляш завдячує фахівцям онкодиспансеру.

У Романа Петровича та його команди – золоті руки. Побільше б таких висококваліфікованих спеціалістів. Ми дуже хвилювалися, але не втрачали надію і говорили, що все буде добре. Головне вірити в краще й підтримувати одне одного, – сказала Ілляш.

За словами Романа Морару-Бурлеску, наразі Ярослава почувається добре й уже може їхати додому. Їй ще доведеться приїжджати до лікарні на огляди та консультації, приймати ліки й дотримуватися дієти, але тепер вона буде почуватися вільною та зможе самостійно керувати власним життям.

Нині в медичному закладі триває підготовка до трансплантації пацієнтів із Білої Церкви.

– На жаль, ми не можемо допомогти всім, бо поки що не функціонують бази забору органів. Вирішувати це питання має велика команда. Сподіваємося, що в подальшому зможемо збільшити кількість не лише родинних, а й посмертних трансплантацій, – пояснив  фахівець.