Психологічні проблеми людей з історією раку

День людей з історією раку або ж Cancer Survivors Day відбувся в Україні нещодавно. Ця дата стосується тих, хто щойно дізнався про свій діагноз, долає цю хворобу чи вже залишив її в минулому.

Психологиня Черкаського обласного онкологічного диспансеру Надія Азаматова пояснила, з якими психологічними перешкодами та етапами стикаються люди, яким діагностували онкологічне захворювання.

Період прийняття діагнозу

З якими психологічними проблемами зіштовхується людина, якій діагностували онкологію?

 ➖ Коли людина дізнається вперше про свій діагноз, вона проходить п’ять стадій прийняття: шок, заперечення, торги, агресія і депресія. Щоправда ці етапи не обов᾿язково повинні бути саме в такій послідовності. Усе залежить від людини, хвороби, стану пацієнта, розвитку ускладнень або шляху до одужання.

На Вашу думку, як необхідно поводитися рідним у такій ситуації?

➖ Це дуже важливе питання, бо онкологія стосується всієї родини. Близькі та хворі потребують допомоги. Іноді рідні розгублені більше, ніж пацієнти. Найперше, потрібно зібрати всю інформацію про захворювання, підтримати хворого. Не варто витрачати дарма час на екстрасенсів та нетрадиційне лікування. Можливо, краще буде поспілкуватися з людиною, яка вже пройшла подібний етап у житті, вона може порадити щось.

Найголовніше: не можна залишати людину наодинці. Потрібно проговорити всі дрібниці, скласти план, показати діями, що хворий не сам, і ви готові пройти період лікування разом. Рідним потрібно вміти знаходити спільну мову, вислуховувати, не перебивати, спонукати до активної розмови, показувати свою зацікавленість, не знецінювати проблему хворого, бо це ображає.

Бувають ситуації, коли людина дуже емоційно сприйняла діагноз і «закрилася» від рідних, лікарів, що в такому випадку порадите зробити, аби вивести із цього стану?

➖ Рідним необхідно налагодити контакт з хворим, обговорити, що саме його хвилює, і знайти інформацію, яка допомогла б. Потрібно розібратися, чи це стадія «заперечення», коли людина не вірить у те, що вона захворіла, чи це прийняття рішення, що я не хочу лікуватися і нехай буде те, що буде. Лише якщо врахувати всі особливості ситуації, тоді можна зробити висновки. Проте якщо близькі бачать, що не можуть вийти на довірливий рівень спілкування або вплинути, то необхідно звернутися до фахівців.

У випадку, коли з людиною перестають спілкуватися найкращі друзі через хворобу, що необхідно робити?

 ➖ Я досить часто бачила, коли підлітки, які мали друзів, після захворювання втрачали контакти. Проте вони дуже потребували спілкування. Але треба розуміти, що це життя, і якщо люди так себе повели по відношенню до вас, то чи це була справжня дружба? Був випадок у моїй практиці, коли звернувся хлопець, якого покинула дівчина, друзі також перестали спілкуватися. Ми робили акцент на тому, що ніхто не зобов’язаний когось любити. Усі люди різні.

Справжні близькі не покинуть у важкій ситуації. Можливо, не погано, що це сталося саме зараз, коли ви ще не дуже прив’язалися до людини. Головне – прийняти те, що відбулося, і зрозуміти, що ніхто нікому нічим не зобов’язаний. Дружба, любов – це добровільний вибір кожного. І тоді легше сприймати зраду чи якийсь негарний вчинок з боку інших.

Період лікування: емоційні проблеми, страхи та шляхи боротьби

Ви згадували, що під час лікування людина перебуває в різних психологічних станах. Скажіть, як допомогти хворому впоратися із страхами?

➖ Потрібно пояснити хворому, що в такій ситуації нормально мати страхи. Коли людина побачить, що були схожі випадки, зрозуміє, що більшість пройшли через цей етап, що вона не одна така, то пацієнту набагато легше буде сприймати ситуацію. Потрібно також шукати різні ресурси, енергію, що сприяла б одужанню. Тобто хворий має усвідомити, що боятися нормально, але потрібно шукати шляхи подолання страхів. Якщо він не може впоратися, то потрібно, знову ж таки, звернутися за допомогою до спеціалістів.

Що робити, коли пацієнт перебуває в депресії?

➖ Хвороба не має стати центром життя. Потрібно допомогти пацієнту перенести акценти на родину, хобі. Проводити разом час за переглядом позитивних фільмів, на природі. Необхідно, аби людина, яка хворіє, чимось цікавилася. У дитячому відділенні онкодиспансеру волонтери постійно проводять розважальні заходи, які допомагають відволікти пацієнтів від хвороби. Я завжди кажу дітям, що потрібно спробувати себе в тій чи тій справі, професії. Наприклад, відчути себе в роі фотомоделі, художника, можна вчити мови, займатися музикою. Це питання відповідальності та вибору кожної людини: проводити час з користю чи страждати.

Під час лікування з пацієнтом перебувають як інші хворі, так і рідні. Як вони впливають на емоційний стан людини, яка лікується від онкологічного захворювання?

➖ Вплив неймовірний. Часто до мене приходять пацієнти та скаржаться, що не можуть лежати в палаті, бо там пригнічена атмосфера, хтось постійно говорить про свої страхи, переживання і від того стає ще важче. У таких ситуаціях людина не може знайти спокій, але змушена перебувати там, де їй некомфортно. Коли ви не можете вплинути на це, то необхідно відволікати увагу від хвороби, негативу. Це можуть бути прогулянки, хобі, спілкування з рідними. Важлива розумна та позитивна підтримка.

Що саме Ви розумієте під «розумною» підтримкою?

 ➖ Я не раз спостерігала, коли батьки неправильно підтримували, іноді ненавмисно «накручували» дітей. Тому потрібно підказати, як спілкуватися, що говорити. Головне правило: вони обов᾿язково мають бути відкритими та чесними. Постійно обмінюватися емоціями, оскільки це необхідно для того, аби зрозуміти, чи поведінка хворого показова, чи він насправді вірить в одужання.

Хворі дуже відчувають, коли їм брешуть. Якщо рідний боїться, то він має сказати: «Мені також дуже страшно, але разом ми це поборемо». Коли між людьми встановлюються відверті стосунки, тоді і хворий не боїться поділитися своїми переживаннями.

Пані Надіє, Ви згадали про неправильну підтримку. Як ще вона може виявлятися?

➖ Рідні можуть відчувати провину через те, що їхня дитина або кохана людина захворіла. Але варто одразу з’ясувати, чи це реальна провина чи невротична, тобто нереальна. Іноді близькі вважають, що саме вони винні в тій ситуації, що склалася. Тоді потрібно чесно відповісти собі: «Чи справді я винен? Чи робив все необхідне, дотримувався порад лікарів?». Коли ви відповісте на ці запитання, то усвідомите, що ніяк не могли вплинути на ситуацію і не винні в захворюванні. Це дасть змогу не «накручувати» себе, хворого і дати ту підтримку, якої людина потребує.

Окрім цього, не повинно бути гіперопіки. Хворі можуть відчути себе немічними. Необхідно, щоб людина була максимально задіяна: ухвалювала самостійні рішення, обслуговувала себе, якщо стан дозволяє. Рідні повинні долучати хворого до активної участі в житті родини. Якщо людина зрозуміє, що ставлення до неї не змінилося після хвороби, то відчуватиме себе легше. Тоді в спілкуванні хворий буде більш яскраво відкриватися та обговорювати з вами свої проблеми. Емоційні стани та захисні реакції

Побутує теза, що життя людей, яким діагностували «онкологію», умовно ділиться на «до» і «після». Наскільки ця класифікація доречна?

➖ Я думаю, це доречний поділ, принаймні практика вказує на це. Навіть коли я зустрічаюся з дітьми, які одужали, то вони сприймають життя зовсім інакше. Це можна пояснити тим, що в них була конфронтація зі смертю. Людина пройшла складний шлях і сприймає життя зовсім інакше. Вона його більше цінує, ставиться уважніше до свого здоров’я.

У мене були такі випадки, коли підлітки, які пройшли лікування, приходили на аналізи або на обстеження, і розповідали, що вони не розуміють своїх однолітків, що не можуть знайти спільну мову. Пацієнт змушений адаптуватися до нових умов, бо його життя може змінитися кардинально, все залежить від того, який результат лікування.

Є деякі хворі, які живуть від події до події, ніби «на автоматі». Як можна допомогти таким людям повернути цікавість до життя?

➖ Насправді, це особистий вибір кожного. Досить часто багато людей так і живуть. Як правило, важкі хвороби, як онкологічні захворювання, із цього ступору виводять. Але бувають випадки, коли людина продовжує жити «на автоматі» й не насолоджується приємними моментами. Коли вона старішає, то не задоволена, як вона провела свої роки. Людині потрібно усвідомити, що життя – не чернетка і не репетиція, тому треба цінувати теперішнє, насичувати свої будні яскравими подіями, емоціями.

Чи можна вважати це певною захисною реакцією людини?

➖ Можливо. Бувають такі випадки, коли людина «закривається» від життя. Потрібно, знову ж таки, розібратися, що з нею. Наприклад, чи вона боїться починати стосунки, і таким чином придумала, що її це не турбує, тому вона живе для себе. А насправді, якщо глибше подивитися, то можна побачити велике бажання будувати стосунки, мати родину. Це питання також стосується того, наскільки людина готова вийти із зони комфорту і спробувати щось нове.

Які ще захисні реакції Ви спостерігали в практиці, коли спілкувалися з онкохворими?

➖ Наприклад, заперечення. Людина каже: «Не може такого бути, це помилковий діагноз». Або може вірити у власну унікальність та думати, що «зі мною такого не станеться». Або, наприклад, проекція – вид психологічного захисту, коли приписуються іншим власні думки, почуття, особливості. Наприклад, агресивна людина вважає себе вразливою, чутливою, а інших агресивними. Регресія також психозахист. Це повернення до більш ранніх, інфантильних форм поведінки. Заміщення – психологічний захист, коли відбувається розрядка власних пригнічених емоцій на слабшому, беззахисному. Наприклад, накопичене роздратування через хворобу та проблеми зривається на медичному персоналі, на сусіді по палаті або на рідному.

Людина використовує якийсь із способів для того, щоб зробити собі більш комфортну переробку переживань. Але іноді вони не дають можливості впоратися із проблемою і заважають. Наприклад, коли людина захворіла і починає заперечувати цей факт, а отже не лікується, втрачає цінний час.

З досвіду, скажіть, що найбільше мотивує людей боротися з хворобою?

➖ Напевно, якщо йдеться про матір, то це діти. А взагалі, має бути мета, заради якої людина повинна жити. Якщо її немає, то часом, хворі просто здаються. Я завжди кажу пацієнтам: мрійте, плануйте, ставте мету. Запитую, що вони зроблять в цьому році, що в наступному. Тоді є те, заради чого варто жити. Тому я вважаю, що певна ціль і є найкращим мотиватором.

Період реабілітації: практичні поради щодо адаптації хворих

З якими емоційними проблемами може зіштовхнутися людина, яка пройшла курс лікування?

➖ Дезадаптація, агресія, тривога, страх рецидиву, занижена самооцінка через ставлення рідних, друзів. Для людини важливе спілкування, бо вона соціальна істота. Якщо пацієнт відчуває себе не потрібним, перебуває в ізоляції, «замикається», тоді починаються проблеми.

Скільки триває період адаптації людини після хвороби?

➖ Це дуже складний і відповідальний період, тому що людина звикає жити в певних умовах, іноді вони складні. А коли все різко змінюється, то вона відчуває себе дезадаптовано, ніби в якійсь порожнечі, не розуміє, що з нею відбувається і що робити далі. Тому треба все проговорювати. Для онкохворих цей період може довго тривати: комусь знадобиться два-три місяці, а декому набагато більше.

 Усе залежить від фізичного стану, ступеня виснаженості організму після лікування та спроможності до відновлення. Пацієнт може відчувати слабкість, біль – це нормально для таких захворювань. Тому не варто починати одразу важко фізично працювати або жити так, як це було до хвороби. Організму потрібен час для відновлення. Людина має вдома чітко продовжувати дотримуватися рекомендацій лікаря. Також дуже важливо не плутати ремісію та одужання.

Можете детальніше розповісти про період ремісії. Як саме себе повинен поводити хворий?

 ➖ Ремісія – це стан, коли людина відчуває полегшення проявів або зникнення симптомів захворювання. Хвороба може повернутися. Якщо людина це усвідомлюватиме і, не дай Бог, трапиться рецидив, то вона сприйме звістку спокійно, а також буде більш уважніша до здоров᾿я, виконуватиме рекомендації лікаря. Якщо у вас ремісія, то це не значить, що можна не пити ліки, не проходити обстеження та консультації, не здавати аналізи чи не дотримуватися режиму сну, харчування.

Коли пацієнти перебувають під наглядом медичного персоналу, то чітко виконують план лікування. А вдома хворі лишаються один на один із проблемами, потребами. І тут з᾿являються страхи, непотрібні думки. Ця метушня формує тривогу, що може перерости в тривожний стан. І тобі без спеціаліста не обійтися.

Що робити, коли батьки пацієнтів вже після одужання дітей не можуть «відпустити» ситуацію та почати нормальне життя?

➖ Я згадала ситуацію, пов’язану з однією дівчинкою, яка звернулася з приводу тривоги та заниженої самооцінки. Вона вилікувалася в ранньому дитинстві від онкологічного захворювання. Як виявилося, мама їй весь час розповідала під час лікування та після, що не можна робити. Наприклад, не можна зустрічатися з друзями, не можна перевантажуватися, не можна виходити заміж чи народжувати, бо ти хвора. Хоча вона вже одужала. Ці розмови сформували у дитини агресію, бо вона не могла задовільнити власні бажання, потреби. У неї була занижена самооцінка, бо залишилося відчуття: «я не така, як усі, у мене нічого не буде». І які перспективи життя бачить дитина? Вона розуміє, що не може реалізувати мрії, бо вона хвора. Тому батькам потрібно усвідомлювати, що вони роблять, і чи справді це краще? Можливо, вони хочуть захистити дитину, але гіперопіка, заборона жити звичайним життям призводить до того, що вони калічать долю близької людини.

Також дорослі мають розуміти, що вони взірець для дитини. Тому не потрібно формувати неправильні установки й не дозволяти собі розслабитися, задовольняти власні потреби. Бо благополуччя рідних дуже впливає на дитину. Батьки повинні любити себе для того, щоб бути здоровими, бадьорими, аби дарувати себе дитині та допомогти їй пройти цей складний шлях.