Лікарка-ендоскопістка Наталія Леонідівна Карман: «Я вважаю, що нічого ціннішого за здоров‘я не існує»

10.07.2020

 

Ендоскопічні дослідження є одним із найбільш інформативних методів візуальної діагностики, за допомогою якого лікар може провести огляд пацієнта з найменшим ризиком пошкодження тканин, відсутністю серйозних больових відчуттів, оскільки дослідження проводять через природні отвори.

Лікарка-екдоскопістка Центру діагностики новоутворень Черкаського обласного онкологічного диспансеру Наталія Леонідівна Карман розповіла про специфіку роботи та пояснила важливість профілактичних обстежень.

Чому Ви вирішили стати лікаркою?

– Бажання присвятити життя медицині виникло ще коли мені було шість років. Тоді народилася молодша сестра. Цікаво було спостерігати, коли приходила до нас додому лікарка-терапевт і оглядала дитину. Також на це вплинуло і те, що в моїй родині є медичні працівники – мама і дядько. Тому я зростала в медичному лікарському середовищі.

Мені дуже подобалося, коли до рідних приходили пацієнти, які одужали, і щиро дякували їм за допомогу. Це викликало позитивні емоції й наштовхувало на думки, що люди не просто ходять на роботу, а й приносять користь. Напевно, тому вираз Генрі Марша став своєрідним кредо: «Психологічні дослідження показали, що найнадійніший шлях до власного щастя робити щасливими оточення». Тому я і намагаюся робити щось добре і хороше, бо вірю, що це може якось відобразитися на долі моїх пацієнтів.

Це дуже альтруїстичне бажання. Скажіть, а де Ви здобували освіту?

– Я навчалася у Вінницькому національному медичному університеті імені М. Пирогова. Дуже вдячна викладачам за здобуті знання і той період. Можна сказати, це був етап становлення мене як лікаря. Викладачі ставилися до нас, як до людей, який кинуть у «котлован». Коли ми прийшли на першу лекцію, то нам побажали наснаги і терпіння. Викладачі були дуже вимогливі, тому я пам’ятаю, здебільшого, довгі ночі навчання.

Кажуть, важко в навчанні – легко в бою. Розкажіть про період Вашої практичної діяльності. З чого усе почалося?

– Коли я закінчила університет, у мене розпочалася інтернатура в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П. Шупика. Я здобула спеціальність «сімейна медицина, загальна практика». Проте в Овруцькому районі, де живуть мої батьки, у районній лікарні дуже потрібен був ендоскопіст. Це вважається Чорнобильською зоною, тому там фіксують високий рівень захворюваності на онкологію. Я вирішила перекваліфікуватися на лікарку-ендоскопістку. Проходила спеціалізацію в Києві. Після почала працювала в районній лікарні й паралельно їздила до столиці й там підпрацьовувала. Був період, коли я працювала і на трьох роботах.

Хто допоміг Вам розвиватися в ендоскопічному напрямі?
– Ендоскопія – це як мистецтво в усіх його проявах. Саме тому я хотіла здобути необхідні знання у професіоналів. Робота спільно з колегами в лікарні швидкої допомоги міста Києва дала можливість ознайомитися з невідкладною ендоскопією, оскільки це не лише огляд, але й зупинка кровотечі. Потім мені запропонували працювати в приватній клініці, проте я намагалася поєднувати з роботою в рідному місті. Клініка дала поштовх в оплачувальному закордонному стажуванні. Там я мала можливість вивчити нові відгалуження ендоскопії та попрацювати з різним модернізованим та інноваційним обладнанням.

Розкажіть, пані Наталіє, як Ви потрапили до Черкас?

– Усе просто: мій коханий запропонував вийти заміж. Він працює в Черкасах, хірургом у Третій Черкаській міській лікарні швидкої медичної допомоги. Я вибрала сім’ю і переїхала сюди.

Коли почали працювати в Черкаському обласному онкологічному диспансері, які були Ваші перші враження?

– З першого дня знайомства із медичним закладом, мене дуже позитивно вразив дружелюбний колектив. Сергій Григорович Полях як свою дитину прийняв у відділення. Думаю, дружній колектив, компетентне керівництво і всі умови для успішного розвитку – стали для мене важливими критеріями. Заклад також багатопрофільний, тому я змогла працювати не лише з амбулаторною, але й хірургічною ендоскопією.

Скажіть, які послуги надають у відділенні, у якому Ви працюєте?

– Спектр послуг, який надає Центр діагностики новоутворень, досить широкий. А саме: езофагогастродуоденоскопії, колоноскопії, бронхоскопії, лярингоскопії, забір біопсії,поліпектомії, стентування, дилятації стенозів,ендоскопічна постановка гастростом та постійно удосконалюємся і опановуємо нові ендоскопічні маніпуляції та операції.

Напевно, недарма Пирогов казав, що майбутнє належить медицині профілактичній. Рак шлунку та колоректальний рак займають одні із позицій, які лідирують за даними канцер-реєстру за показником смертності. Якщо захворювання виявити на ранніх стадіях, то є більше шансів на повноцінне одужання. П’ятилітня виживуваність після лікування раку шлунку першої стадії становить 90-95 %. Коли люди звертаються на третій-четвертій стадії, то виживуваність не більше року. У нас, на жаль, немає загальнодержавних скринінгових програм, але пацієнтів треба інформувати, що потрібно проходити гастроскопію.

Ви згадували колоректальний рак. Скажіть, у чому небезпека від цього захворювання?

– Це онкологічне захворювання товстої кишки, яке має високий рівень смертності. Золотим стандартом діагностики та профілактики є колоноскопія. Це ендоскопічний метод обстеження товстої кишки. Відповідно до рекомендацій Мультидисциплінарної американської групи з гастроінтестинальної ендоскопії, потрібно починати проходити колоноскопію з 50 років. Коли вже є симптоми, то не потрібно сидіти вдома і чекати, а треба звертатися до лікарів. Щоправда, деякі люди соромляться сказати про свою проблему, а приходять до медичних закладів, коли вже пізно.

Чому, на Вашу думку, деякі люди нехтують «сигналами» тіла й не звертаються одразу до фахівців?

– Думаю, у деяких людей це пов’язано з психологічним бар’єром. Інші, можливо, бояться болю. В еру медичного розвитку існує для таких випадків медикаментозний сон. Коли пацієнт спить, він нічого не відчуває, його обстежують безболісно і в хворого не з’являється відчуття дискомфорту. Під час колоноскопії ми виявляємо найменші зміни слизової оболонки. Наприклад, такі, як поліпи. Вони бувають як доброякісні, так і злоякісні. Але їх бажано видаляти. Таким чином можна профілактувати колоректальний рак.

Чи виникали у Вас, під час роботи, якісь емоційні бар’єри?

– Я вважаю, що нічого цінного за здоров‘я не існує. Я дуже засмучуюся, коли до мене на прийом приходить людина працездатного віку вже в запущеній стадії. Вони запитують, як можна було запобігти цьому, а відповідь проста – треба було прийти на огляд. Пацієнти мають зрозуміти, що рак можна профілактувати завдяки ранній діагностиці й проходження обстежень.

Узагалі, я думаю, що потрібно, аби населення отримувало вчасно інформацію. Тому потрібно відвідувати сімейних лікарів, які пояснюватимуть, до кого звертатися, які методи обстеження необхідні тощо. Також є певні «червоні прапорці», на які необхідно звертати увагу. Це може бути кров у фекаліях, незрозуміла біль, необґрунтоване зниження ваги тіла, запори, зниження гемоглобіну. Тоді негайно людина має звернутися до лікарів.

З того, що Ви розказали, можна зробити висновок, що дуже багато часу витрачаєте на роботу. Як до цього ставляться рідні?

– Коли я тільки приїхала в Черкаси, то працювала і за суміцництвом в Третій міській лікарні. Доходило до того, що ми бачилися з чоловіком, коли він мене викликав у лікарню як ургентну ендоскопістку в тих випадках, коли в когось із пацієнтів відкривалися кровотеча. Він з розумінням ставиться до цього і я жодного разу не пошкодувала, що переїхала в Черкаси і почала працювати тут.

А чи вистачає Вам часу для відпочинку?
– Потрібно обрати роботу, яка буде як хобі. Тоді ти жодного дня не будеш працювати. Це якраз про мене. Я відпочиваю на роботі, мені це подобається. Лікарі такі самі люди, вони можуть все гармонійно поєднувати. Тому я вважаю, що все має бути в людині прекрасне: і робота, і сім’я.

Чи не боїтеся професійного вигорання?

– Ні, скоріше, я боюся моменту, коли мені буде здаватися, що я все знаю. Якщо виникає таке почуття, то я шукаю курси і їду навчатися. Або проходжу якийсь вебінар, для того, щоб мені було соромно, що я щось не знаю. Я хочу надавати якісно допомогу своїм пацієнтам.

Що, на Вашу думку, є запорукою професійності лікаря?

– Безперечно, це здоров’я його пацієнтів. Головний статус, регалії, відзнаки рівнозначні відгукам пацієнтів. Ми не лише машини, які лікують, а й люди. Тому кожен пацієнт має отримати від нас повноцінну допомогу.